Золотий жук

Почуття, з яким я дивився на ці скарби, не описати словами. Перш за все, звичайно, я був здивований. Легран, здається, знемагав від радісної втоми і майже не говорив з нами. Обличчя Юпітера на мить зблідло, якщо можна говорити про блідість відносно чорношкірого негра. Він стояв ніби уражений громом. Потім він упав на коліна і, зануривши голі руки по лікоть у золото, залишався так, немов би насолоджуючись розкішшю теплої ванни. Нарешті, глибоко зітхнувши, він викликнув, ніби звертаючись до самого себе:

— І все це зробив золотий жук! Милий золотий жук, бідний золотий жучок! А я ж його обмовляв, я ж його гудив! І тобі не соромно за себе, старий негре? Відповідай!

Нарешті, я змушений був нагадати обом, і слузі і господареві, що час забирати скарб. Спускалась ніч, і нам належало прикласти зусилля, щоб віднести все додому до світанку. Ми не знали, як взятися за справу, голова йшла обертом, і багато часу пішло на роздуми. Нарешті, ми розвантажили скриню, вийнявши дві третини вмісту. І тоді змогли, хоч і з деяким зусиллям, витягти скриню з ями. Вийняті речі ми поклали в кущі, і сторожити їх залишили собаку, якому Юпітер наказав ні під яким приводом не рушати з місця й не відкривати рота, поки ми не повернемося. Потім ми підняли скриню і рушили в путь. Шлях був нелегкий, лише о першій годині ночі ми досягли хатини. Надто стомлені, щоб одразу ж вирушати в зворотній путь, адже й людська витримка має межу, ми перекусили і відпочили до другої години; після чого, захопивши три великих мішки, які, на щастя, відшукалися тут же, в хатині, поквапились назад. Біля четвертої, вже наближався світанок, ми досягли тюльпанового дерева, розділили здобич приблизно на три рівні частини, кинули яму як була, не закопаною, знов вирушили в путь і склали дорогоцінну ношу в хижці у Леграна, коли перший несміливий проблиск зорі осяяв схід над верхівками лісу.

Ми ледь тримались на ногах від втоми. Після трьох-чотирьох годин неспокійного сну ми, ніби умовившись, піднялися і почали оглядати наші скарби.

Скриня була наповнена по вінця. І тому весь день і добру половину наступної ночі ми провели, перебираючи скарби. Все було накидано абияк. Скоріш за все, скриню заповнювали в поспіху. Ретельно розібравши, ми зрозуміли, що стали власниками багатства, більшого навіть, ніж припускали спочатку. Самих золотих монет, рахуючи вартість золота по тодішньому курсу, було не менше ніж на чотириста п'ятдесят тисяч доларів. Срібла не траплялося зовсім, саме лише золото, іноземного походження і старовинної чеканки — французькі, іспанські й німецькі монети, з декількома англійськими гінеями й декількома монетами, джерело яких ми не змогли визначити. Знайшлося кілька великих важких монет, таких стертих, що карбування годі було й розрізнити. Американських монет не виявилося жодної. Далі йшли самоцвіти. Визначити їхню вартість було важче. Діаманти вразили нас своїм розміром і красою. Всього було сто десять діамантів, і серед них жодного дрібного; вісімнадцять неймовірно яскравих рубінів; триста десять смарагдів, усі надзвичайно гарні; двадцять один сапфір, і один опал. Каміння перед тим, скоріш за все, повиймали з оправ й недбало кинули до скрині. Самі ж оправи, перемішані з іншим золотом, сплющили молотком, мабуть для того, щоб затерти слід. Крім цих дорогоцінностей, там була велика кількість золотих прикрас: близько двохсот масивних каблучок і сережок; чудових ланцюжків — числом тридцять, наскільки я пригадаю; вісімдесят три дуже важких великих розп'яття; п'ять безцінних золотих кадильниць; велика золота чаша для пуншу, пишно оздоблена карбованим виноградним листям й вакхічними фігурами; дві рукоятки від шабель, майстерної рельєфної роботи, й чимало дрібніших речей. Важили ці коштовності понад триста п'ятдесят англійських фунтів. А ще ж треба додати сто дев'яносто сім золотих годинників, з яких три варті були щонайменше по п'ятсот доларів кожен. У багатьох годинниках, занадто старих і несправних, механізмами попсувала іржа. Вартість у них становили лише футляри, пишно прикрашені коштовностями. Тієї ночі ми оцінили весь уміст скрині в півтора мільйона доларів; а після ще одного перегляду (дещо зі скарбу ми залишили собі) зрозуміли, що ще дуже низько оцінили його вартість.

Коли, нарешті, ми закінчили наш огляд, і надзвичайне хвилювання, яке володіло нами, трохи вляглося, Легран, помітивши, що я палаю нетерпінням і жадаю почути розгадку цієї вражаючої таємниці, почав розповідь, не упускаючи жодної подробиці.

— Пам'ятаєте — сказав він, — той вечір, коли я показав вам швидкий начерк жука? Згадайте, як мене роздратувало ваше зауваження, що жук схожий на череп. Спочатку я взяв ваші слова за жарт. Але потім пригадав, як своєрідно розміщені плямки на спинці жука, і вирішив, що ваше зауваження не таке вже й безпідставне. Проте насмішка над моїми здібностями образила мене. Адже я вважаюся непоганим малювальником. Отож, коли ви повернули мені той клаптик пергаменту, я скипів і хотів вже зім’яти його і кинути у вогонь.

— Ви хочете сказати, клаптик паперу? — зауважив я.

— Ні! Я й сам так спершу подумав, але як тільки почав малювати, виявилось, що це дуже тонкий пергамент. Як ви пам'ятаєте, папірець був надзвичайно брудний. Так от, зім’явши його, я мимохіть глянув на малюнок, про який йшлося. Уявіть мій подив, коли я й сам побачив зображення черепа на тому самому місці, де щойно намалював жука. В першу мить я розгубився. Адже я був переконаний, що намалював щось зовсім інше, хоча може й схоже в певних деталях. Тоді я взяв свічу, сів у найдальшому кутку кімнати і став пильно вивчати пергамент. Перевернувши аркуша, я побачив на звороті мій власний малюнок, саме таким, яким він вийшов з-під мого пера. Подібність цих зображень на обох сторонах пергаменту була й справді дивною. На зворотній стороні пергаменту, точно під моїм малюнком жука, був намальований череп, який нагадував мого жука і розміром і обрисами. Неймовірний збіг на мить приголомшив мене. Це зрозумілий наслідок такого роду випадковостей. Розум намагається встановити співвідношення — послідовність причини й наслідку — і, не в змозі цього зробити, зазнає свого роду тимчасовому паралічу. Але коли я отямився від цього заціпеніння, в мені поступово зародилося переконання, яке вразило мене ще більш, ніж самий збіг. Я точно і ясно пам’ятав, що, коли робив мій начерк жука, на пергаменті не було жодного іншого малюнка. Я був у цьому впевнений, тому що, шукаючи для малюнка більш менш чисте місце, повертав аркуш то одним боком, то другим. І зображення черепа я б звичайно помітив. Тут ховалась загадка, яку я не міг розв’язати. Втім, скажу вам, вже тоді, в той перший момент, десь в далеких тайниках мого мозку мерехтіло, як світлячок, оте передчуття, яке так блискуче підтвердила наша вчорашня нічна прогулянка. Я підвівся, сховав пергамент у безпечне місце і відклав всі подальші міркування до тієї миті, коли залишусь один.

Коли ви пішли, а Юпітер міцно заснув, я ще раз докладно відтворив перебіг подій. Насамперед я пригадав обставини, за яких пергамент потрапив до мене. Ми знайшли жука на суходолі, в милі на схід від острова і неподалік лінії припливу. Я схопив його і він вкусив мене так боляче, що я мимоволі його відкинув. Жук упав біля ніг Юпітера. І той, із властивою йому обережністю, перш ніж підняти комашину, подивився навколо себе, шукачі, чим би її взяти. Цієї миті погляд його, так само як і мій, упав на клапоть пергаменту, який я прийняв за папір. Аркушик лежав наполовину заритий у пісок, тільки краєчок стирчав назовні. Близько того місця, де ми знайшли жука, я помітив остов корабельної шлюпки. Очевидно, уламки пролежали тут цілу вічність, тому що від дерев’яної обшивки майже нічого не залишилось.

Отже, Юпітер витягнув клапоть, загорнув у нього жука й віддав мені. Незабаром ми вирушили додому. Дорогою ми зустріли лейтенанта Дж. Я похвалився перед ним своєю знахідкою. І він умовив мене позичити жука. Я погодився. Може злякавшись, що я передумаю, він квапливо сунув жука до своєї жилетної кишені. А обгортка залишилась у мене в руці. І я, у свою чергу, машинально тицьнув її до своєї кишені.

Згадайте, коли я присів до столу, з наміром намалювати жука, під рукою не виявилося паперу. Тоді я став нишпорити по кишенях, сподіваючись відшукати якийсь старий конверт, і намацав пергамент. Я описую крок за кроком, як пергамент потрапив до мене, тому що всі ці обставини мають чимале значення.

Вважайте мене за фантазера, якщо вам так завгодно, але зізнаюсь, що вже тоді я встановив певний зв'язок подій. Я з'єднав дві ланки довгого ланцюга. На березі моря лежала шлюпка, неподалік від шлюпки пергамент — не папір, зауважте, пергамент, на якому було намальовано череп. Ви, звичайно, запитаєте: «Де ж тут зв’язок?» Я відповім, що череп або мертва голова, це — одвічна мітка піратів. Пірати, вступаючи в бій, піднімали на щоглі прапор з зображенням мертвої голови.

Отже, то був пергамент, а не папір. Пергамент зберігається дуже довго, як то кажуть, вічно. Поточні справи рідко доручають пергаментові; хоча б тому, що писати чи малювати на ньому значно важче, ніж на папері. І саме тому я припустив, що череп на нашому пергаменті було намальовано з якимось особливим значенням. Я також звернув увагу на форму пергаменту. Незважаючи на те, що одного з його кутів не вистачало, можна було здогадатись, що колись він був довгастим. Саме на таких листах пергаменту залишають пам’ятні записки, які потім ретельно зберігають.

— Все це так, — перервав я, — але ви ж самі щойно підкреслили, що під час малювання жука зображення черепа на аркуші не було. Отже, на якій підставі ви стверджуєте, що існує якийсь зв'язок між човном і черепом, коли ви самі є свідком того, що цей череп з'явився (одному богу відомо як) вже після того, як ви намалювали жука?

— Власне тут і починається таємниця. Хоча мушу сказати, що саме цього вузлика я розв'язав без особливих зусиль. Я міркував приблизно так. Коли я взявся малювати, ніяких ознак черепа на пергаменті не було. Я завершив малюнок, передав його вам і уважно спостерігав за вами, поки ви не перевернули аркуш. Отже, не ви намалювали череп. Проте крім вас намалювати було нікому. Виходить, зображення черепа взагалі не було. Звідки ж воно взялося?

Досягши цього пункту моїх міркувань, я спробував пригадати, якомога повніше, все, що сталося в той вечір. Надворі було холодно (о, рідкісний і разом з тим щасливий випадок!), і вогонь палав у каміні. Я з дороги розігрівся і тому сів подалі від вогню. Ви ж присунули стілець ще ближче до каміна. Саме коли я передав вам пергамент, і коли ви почали його розглядати, вбіг Вольф, ньюфаундлендський собака, і поставив лапи вам на плечі. Лівою рукою ви гладили його, намагаючись відсторонити, тим часом як вашу праву руку, що тримала пергамент, ви упустили недбало між колін, в безпосередній близькості від вогню. Я навіть злякався, що полум'я охопить аркуш, і хотів уже застерегти вас. Але, перш ніж я встигнув заговорити, ви наблизили аркуш до себе й почали знову розглядати. Коли я подумки відновив усі подробиці, в мене не залишилось ані крихти сумніву: череп, який так таємниче з'явився на пергаменті, проступив на поверхню під дією тепла.

Ви, безперечно, знаєте, що з давніх-давен існують хімічні препарати для потаємних записів на папері або на пергаменті. Прочитати такий запис можна лише після нагрівання. Цафра, розчинена в aqua regia і розведена в чотирикратній за вагою кількості води, дає зелений колір. Корольок кобальту, розчинений у нашатирному спирті, дає червоний. Через деякий час, коли папір остигає, колір зникає, але знову стає видимий при нагріванні.

Далі я почав уважно вивчати зображення черепа. Зовнішні обриси малюнка, ближчі до берегів пергаменту, проступали значно яскравіше. Це означало, що вплив тепла виявився або незначним, або нерівномірним. Я негайно ж розпалив вогонь і рівномірно прогрів увесь аркуш. Невдовзі обриси черепа проступили більш чітко. Я продовжив свій дослід. І ось тоді по діагоналі від черепа, у протилежному кутку пергаменту почало проступати те, що я спочатку взяв за зображення цапа. Придивившись уважніше, я переконався, однак, що невідомий малювальник хотів зобразити козеня.

— Ха, ха! — не втримався я, — звичайно, Легране, глузувати з вас мені не випадає. Півтора мільйона монет занадто серйозна річ, аби жартувати, але на третій ланці вас безумовно спіткала невдача. Як не старайтесь, зв'язку між піратами й козами, ви не знайдете. Пірати, як відомо, не займаються скотарством; це більше личить фермерам.