Розділ «Лірика»

Набальзамована мастилами надії, —

А твій недомисел у гарячковій мрії

Її безсмертям назива!

Заради тих надій, що стали тліном,

Ти зрікся благ живих...

Не жди добра, дай спокій домовинам!

Чи повертала смерть коли нам

Що-небудь хоч на сміх?»

Я бачив, як роки пливли в безвічне море,

Природи цвіт за ними зов’явав,

Ніхто з могили не вставав, на горе,

Та я, не зрадивши терпливої покори,

На божеську обітницю вповав.

Всі радощі свої тобі офірував я,

Тепер ввіряюсь твойому суду.

На посміх людський не зважав я,

Твої лиш блага свято шанував я, —

Відплатнице! Я нагороди жду!

«Своїх дітей люблю я рівно зроду! —

Незримий геній тут прорік. —