Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Найбільш визнаними на сьогодні моделями підприємницької поведінки у діловому світі є європейська, американська та японська, специфічними ознаками яких є: підприємницький лібералізм, балансування між «соціологізацією» і «економізацією», помірна ризикованість (європейська модель), підприємницька агресивність, домінування власного егоїстичного інтересу, схильність до ризику, крайній «економізм» (американська модель), діловий консерватизм, схильність до традиційної підприємницької поведінки, мінімізація ризику (японська модель); а спільними — відображення історичного становлення, політичної структури суспільства, менталітету, традицій тощо, а також поступова уніфікація національних особливостей.

Глобалізаційні детермінанти сформували два рівні національних поведінкових моделей: перший стосується малого і середнього бізнесу, другий — поведінки транснаціональних корпорацій. Якщо поведінка останніх уніфікується за рахунок таких глобалізаційних ознак, як створення міжнародних мереж фірм-постачальників, фірм-виробників, фірм-споживачів, застосування загального «бренду», що припускає формування суспільної думки, розробку нових концептів для масової свідомості тощо, то національні моделі поведінки представників малого і середнього бізнесу практично не зазнали помітних змін і несуть, як і раніше, суттєве відображення національної специфіки не тільки в розвинутих, але й інших регіонах у силу їх більшої ізольованості від світового бізнес-середовища.

Об’єктивна потреба у формуванні сучасної української моделі конкурентної підприємницької поведінки, яка відповідала б міжнародним критеріям цивілізованого ведення бізнесу, обумовлена: низьким рівнем ефективності вітчизняної бізнес-практики; відсутністю менеджмент-стратегій у діяльності українських підприємців на інноваційних засадах — як наслідку політичної та правової нестабільності в країні, пригніченням ініціативи, творчості та креативних начал у бізнес-діяльності через економічну та юридичну несвободу суб’єктів господарювання; низькою загальною та діловою культурою класу підприємців та значною часткою тіньового сектору економіки.

Основними принципами та інструментами національної моделі підприємницької поведінки мають бути: освіченість та професіоналізм підприємців, їх орієнтація на інноваційну діяльність, поєднання високого ступеня індивідуальної ризикованості з суспільними гарантіями; прагнення імплементувати індивідуальний інтерес у систему національного інтересу; урахування як національних традицій, так і глобалізаційних тенденцій.

13.3. Умови та особливості формування підприємництва у сучасній Україні

Здійснення підприємницької діяльності у сучасній Україні характеризується цілою низкою специфічних рис, більшість з яких фактично не змінилися з початкових етапів розвитку підприємництва і залишаються актуальними й на сьогодні.

Оскільки держава є головним і найбільш потужним суб’єк­том економіки, який до того ж визначає зовнішні параметри регулювання підприємницької діяльності, існують особливості підприємництва в Україні, що формуються під впливом держави:

• принципова застарілість способів управління розвитком національної економіки, що не відповідає сучасним світовим тенденціям і негативно позначається на приватному бізнесі;

• наростаюча громіздкість бюрократичного управління, що призводить до економічної неефективності і роздування чиновницького апарату, зростання кількості зайвих документів і процедур адміністрування господарських операцій, що гальмує економічний розвиток.

Однією з принципових особливостей побудови регуляторної системи підприємництва в Україні є перенесення більшості незручностей і складнощів в адмініструванні податків, регуляторних процедур на плечі підприємців.

Водночас, до об’єктивних причин складнощів у здійсненні підприємницької діяльності в Україні відносяться:

1. Важке соціально-економічне становище в Україні. Наша країна є однією з найбідніших в Європі, характеризується перманентною макроекономічною нестабільністю, структурною незбалансованістю. В Україні відбувся один з найглибших трансформаційних спадів серед усіх перехідних країн.

2. Антипідприємницька пострадянська ментальність. У дер­жаві і суспільстві простежується ставлення до підприємців як до спекулянтів, аферистів, злодіїв і т. ін., а не як до осіб, які є успішними організаторами господарської діяльності, необхідною передумовою економічного зростання будь-якої сучасної економіки. Це хоча б видно з того, що в дохідну частину бюджету закладаються майбутні штрафи, накладені на підприємців. Тобто існує «презумпція винуватості» підприємців.

3. Сучасна світова фінансова криза болюче відбилась на багатьох перехідних економіках, у тому числі й на Україні, що призвело нині до відтоку прямих іноземних інвестицій.

4. Ресурсно-сировинна пастка: Україна купує сировину, щоб виробляти сировину та напівфабрикати. Тому українське зростання значною мірою залежить від коливання цін на світових ринках ресурсів (палива, металопродуктів, сільськогосподарської продукції).

5. Україна займає найменш прибуткову нішу у світовій торгівлі та міжнародному розподілі праці — виробництво і торгівля ресурсами. В той час як найбільш прибутковими є виробництво і реалізація кінцевої високотехнологічної продукції.

6. Нерозвиненість ринкової інфраструктури економіки зумовлює додаткові складнощі при здійсненні будь-яких видів господарської діяльності в Україні в порівнянні з розвиненими економіками (наприклад, відсутність якісних автошляхів).

7. Бідна країна характеризується низьким платоспроможним попитом населення, що є значним стримуючим фактором для розвитку українського бізнесу.

З іншого боку, формування української моделі підприємництва пов’язано з особливим характером та специфічними ознаками бізнес-середовища в Україні, принципами та механізмами формування вітчизняної моделі підприємницької поведінки. Зокрема існує загрозливий вплив на економічну поведінку суб’єктів підприємницької діяльності політичних ризиків, які переважають у порівнянні зі звичайними і є наслідком нестабільності політичної ситуації в Україні (за минулий постперебудовний період не тільки не народився «масовий власник», але й не створений стійкий клас малого та середнього підприємництва, який в розвинених країнах є фундаментом формування великої власності і вирішальною мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, цивільного суспільства (60 малих підприємств в Україні на 10 тис. населення проти 500 — 700 підприємств на 10 тис. населення в країнах з розвинутою економікою); існування адміністративних бар’єрів (високий рівень витрат на вступ до бізнесу; обмежений доступ до ресурсів; великі витрати часу і коштів на всі нормативні документи; численні та складні для виконання ліцензійні вимоги; складний вихід з бізнесу); «тінізація» економіки (прагнення до приховування доходів можна вважати характерною ознакою поведінки переважної кількості підприємців, особливо в малому та середньому бізнесі: потужний податковий тиск, відсутність стабільного і збалансованого законодавства, недосконала система обліку і звітності змушує їх переходити в тіньову економіку — діяти в умовах домогосподарств, кустарного промислу, домашнього обслуговування, ухилення від податків тощо).

Крім того, нестабільність української економіки змушує підприємців диверсифікувати свою діяльність, з метою підвищення стійкості на ринку за рахунок внутрішньофірмового перерозподілу ресурсів і перетворення на багатопрофільні структури: сьогодні важко знайти підприємство, зареєстроване як промислове, яке б не займалося торговельно-посередницькою діяльністю (остання, до речі, часто приносить найбільший дохід). Все це пояснює низький рівень інноваційної підприємницької активності, чому також сприяють інституційні та ресурсні перешкоди, а саме: фінансові (брак власних коштів; недостатня підтримка з боку держави, складність залучення інвестицій з ринкових джерел); організаційно-правові (нерозвиненість ринку технологій, практична відсутність суб’єктів інноваційної інфраструктури, несприятливі умови для налагодження інтеграційних зв’язків з іншими суб’єктами інноваційного процесу); інформаційні (відсутність широкого доступу до систематизованої інформації про нові технології, які мають потенціал комерціалізації).