Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Теоретичне осмислення явища «підприємництво» про­йшло довгий шлях. Вважається, що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у XVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займалися ризиковою діяльністю, — ремісників, торговців, селян, лихварів.

Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом.

Французький економіст Ж.-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Концепція Ж.-Б. Сея набула подальшого розвитку в працях найвизначніших економістів, які тією чи іншою мірою дослі­джували проблему підприємництва. Так, А. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу та праці) четвертий — організацію (або згодом — підприємницьку здатність). Особливо підкреслювались активна роль самого підприємця, інноваційна спрямованість його діяльності, застосування нових машин і технологічних процесів.

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином:

а) як завойовника, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

б) як організатора, який уміє об’єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Найтиповіші риси підприємця, які вирізняють його з-поміж інших господарюючих суб’єктів, охарактеризував Й. Шумпетер.

У класичному за своїм змістом дослідженні «Теорія економічного розвитку» Й. Шумпетер називає підприємцем господарського суб’єкта, функцією якого є здійснення нових комбінацій засобів (чинників) виробництва і забезпечення на цій основі зміни траєкторії економічного розвитку, її інноваційне оновлення. Підприємництво, наголошує авторитетний учений, це особливий стиль життя, особлива система моральних та етичних цінностей, це уміння пливти проти течії, здатність відійти від рутини, долати інерцію мислення, рухатися вперед самому, не лякаючись пов’язаних з цим невизначено­стей та можливого спротиву. Мотивами підприємництва, за Й. Шумпетером, є не нагромадження багатства і не «життя в розкоші», а насамперед «почуття обов’язку перед собою», «воля до перемоги», «радість творчості».

Й. Шумпетер першим зауважив, що підприємець — не обо­в’язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов’яз­кове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша — позиченим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління.

І. Кірцнер вважав, що для появи ринкового процесу необхідним є ще один елемент, який неможливо зрозуміти у вузьких концептуальних межах екномічної раціональної поведінки. Цей елемент ринку ним визначався як підприємництво.

За думкою Ф. Хайєка, підприємець як господарюючий суб’єкт характеризується особливою поведінкою, прагненням знайти різноманітні можливості отримання прибутку, ще не помічені іншими господарюючими суб’єктами. Ф. Хайєк особливо підкреслює, що в сучасних умовах підприємці діють у рамках високої ринкової конкуренції, і перемагає той, хто в цій конкуренції виживає. Достатньо цікава думка Ф. Хайєка про деякі умови розвитку підприємництва. На його погляд, відсутність духу підприємництва у багатьох «молодих» країнах є не природженою властивістю їх мешканців, а наслідком обмежень, що накладаються існуючими звичаями та інститутами. Ця думка має пряме відношення до діяльності українських підприємців. Отже, для розвитку підприємництва необхідно змінити суспільний менталітет, сформувати в країні відповідну підприємницьку інфраструктуру. Ф. Хайєк стверджував, що бізнес як сума стихійних процесів ширше підприємництва, рівнозначного у будь-якій іншій ринковій професії.

М. Фрідман передумовою підприємницької діяльності вважав ринкову свободу і говорив про наявність у підприємництва професійної, економічної та морально-етичної відповідальності.

Формування високої, економічно ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури є визначальною умовою переходу економіки України до інноваційної моделі розвитку.

Підприємницька поведінка включає, з точки зору перед­умов досягнення успіху в самореалізації, наступні компоненти: професіоналізм; ризикованість; домінування інноваційного підприємництва над традиційним; використання стратегії системної конкурентоспроможності; ефективне використання людського капіталу; прихильність до стандартів міжнародного бізнесу; прагнення до формування і використання єдиної нормативної культури; неприйняття національних соціокультурних стереотипів у поведінці; «космополітизм» менталітету; уніфікованість економічних дій.

Справжнє підприємництво можливе тільки за умови економічної свободи людини, існування права вибору діяльності для якомога повнішої реалізації її здібностей, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи.

Еволюційний підхід у дослідженні умов, характеру та особливостей підприємницької поведінки на різних етапах історичного розвитку економічних систем дає підстави визначити специфіку даної категорії різними школами політичної економії: класичної політичної економії (ототожнення підприємця, поведінка якого розглядається в контексті невизначеності умов функціонування, з власником і управляючим); історичної школи (зосередження на соціальних, релігійних, етнічних та етичних аспектах новаторської діяльності підприємця); маржиналізму (аналіз власницької поведінки підприємця, який генерує ідеї, реалізує їх, але й завдяки заповзятливості, помічає всі зміни у бізнес-середовищі); неокласичного напряму (акцентування на інноваційності, творчості, ризикованості, інформаційної обмеженості підприємницької поведінки); кейнсіанства (характеристика спонтанності інвестиційних рішень підприємця); інституціоналізму (підкреслення наступності та відносної стійкості інституціонального середовища).

На характер та особливості підприємницької поведінки (національні, організаційні, структурні та галузеві) здійснює вплив комплекс різноманітних ендогенних та екзогенних чинників, які визначають поведінку підприємця на відповідних рівнях його діяльності: загальна професійна та управлінська компетентність, індивідуальна обумовленість, особисті якості: ризикованість, інтуїція, заповзятливість, незалежність, здатність переконувати (індивідуальний тип поведінки); напрям діяльності, тип власності, форма організації бізнесу, стан ринкового середовища, доступність інформації, опанування новітніми технологіями (поведінка окремої фірми); політична та правова ситуація в країні, рівень розвитку інфраструктури підтримки підприємництва, економічне середовище (поведінка всього класу підприємців); історичні, соціокультурні, природно-демографічні особливості (національна специфіка ділової поведінки).

За умов переходу розвинутих країн до постіндустріальної моделі та глобалізації економічного розвитку, відбуваються якісні зміни в мотиваційних установках підприємців різного національного походження, що полягають у поступовому зміщенні акцентів з особистої матеріальної вигоди, як традиційної рушійної сили бізнес-діяльності, на самореалізацію індивіда, як творчої та ініціативної особистості. Провідним мотиваційним регулятором підприємницької поведінки стає досягнення оптимального співвідношення між прагненням до максимізації прибутку і збереженням стабільних позицій на ринку, отриманням суспільного визнання, престижністю та іміджем підприємця і його задоволеністю від творчого характеру бізнес-діяльності тощо.