Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Альтернативу споживчого вибору між двома групами товарів — продуктами харчування та одягом — зображено на рис. 11.10. Лінія споживчого бюджету — це крива KМ. Криві байдужості позначені пунктирними лініями А, Б, В, Г, точка рівноваги в споживанні — Е, у ній крива байдужості В стикається з лінією бюджетного обмеження. Криві байдужості (їх ще називають кривими однакових можливостей) відображують усі комбінації споживання продуктів харчування та одягу, які мають для споживача однакову корисність. Криві А і Б розміщені нижче від кривої споживчого бюджету, що свідчить про неповне споживання товарів цієї групи. Крива байдужості Г проходить за межами кривої бюджетного обмеження, тобто споживання на цьому рівні перевищує можливості доходу та особистого бюджету споживача. Стан рівноваги бюджету і можливості споживання продуктів харчування та одягу досягається у точці перетину кривої байдужості В з бюджетною кривою KМ. У точці Е можлива заміна одного товару іншим з урахуванням цін на них.

Назва «крива байдужості» не означає, що споживач не хоче споживати товари, які перебувають поза цією лінією (наприклад, через те, що вони не відповідають його особистим по­требам і смакам). Він не може це зробити через обмежений особистий дохід. Інакше кажучи, причиною байдужості є брак платоспроможного попиту.

Сутність правила споживчої поведінки полягає в тому, щоб кожна остання одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову додаткову корисність. Воно дає можливість розподілити певний обмежений ресурс між альтернативними сферами його використання. Переміщення ресурсів зі сфери з низькою граничною корисністю у сферу з високим значенням цього показника здійснюватиметься доти, доки не буде досягнута точка рівноваги, що відповідає максимальній граничній корисності.

11.3. Ринок і держава

Головне завдання держави полягає в поєднанні інтересів особи, колективів та суспільства, забезпеченні прогресуючого (динамічного) економічного та соціального розвитку при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства.

Держава є передусім політичним регуляторним механізмом. Це інституція, що має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин.

Ринок і ринкова економіка виникають і формуються не стихійно, а за активної участі держави, яка виступає як суб’єкт організаційних принципів, на основі яких відбувається їх розвиток.

Організаційні відносини в суспільстві не можуть виникнути самі по собі, вони завжди мають інституційну форму, яка утворюється державою. Інакше кажучи, соціальні інститути функціонують як сукупність організаційних відносин, які спрямовують індивідуальну поведінку в соціальні рамки, утримуючи суспільство від розпаду, а економіку від анархії.

Упродовж ХХ ст. роль держави в економічному розвитку істотно зросла. Особливо ці процеси прискорилися у другій половині минулого століття. Це знайшло вияв у розширенні функ­цій держави, зростанні частки державних фінансів, розвитку нових форм і методів економічної та соціальної політики, які не лише зменшують негативний вплив відмов ринку, а й сприяють нормальному відтворенню, соціальній стабільності та підтримці макроекономічної рівноваги.

З розбудовою постіндустріального суспільства на другий план відійшли неокласичні тенденції мінімізації державного впливу та дерегулювання. Постало завдання посилення економічних функцій держави, їх ефективності. Це сприяло перетворенню держави у колективного підприємця, одного із важливих суб’єктів економічної діяльності і ринкових відносин. Як і приватні фірми, держава виробляє товари і послуги, що дає їй можливість купувати виробничі ресурси, вартість яких визначається їх ринковою ціною. У різних країнах дер­жава володіє від 1/3 до 2/3 створюваного у них ВНП. Отже, вона виступає важливим партнером по бізнесу, потенційним замовником — споживачем товарів.

У пострадянських країнах, у тому числі і в Україні, домінує стереотип мислення, пов’язаний з тим, що держава має виконувати роль «нічного вартового». Важливо його змінити і сформувати нову позитивну думку про державну економічну політику. Особливим питанням також є надання підприєм­ствам, які засновані на державній формі власності, належного місця в системі ринкової економіки. Існують сфери соціально-економічного життя, насамперед інфраструктурні галузі, армія, державна безпека, атомна індустрія, освоєння космосу тощо, в яких державна форма власності є найоптимальнішою за будь-якого суспільно-політичного устрою. Це підтвер­джується як соціально-економічним розвитком країн Заходу, так і господарською практикою нашої країни, особливо в перехідний період.

В останні десятиліття в розвинених країнах під впливом інформаційно-технологічної революції, розвитку багатоукладності економіки та глобалізації економічних зв’язків регуляторні функції держави розширюються, що потребує не лише більших державних витрат, а й розширення сфери її діяльності, виникнення нових функцій.

Нині в цих країнах держава виступає як:

• значний власник і суб’єкт економічної політики;

• керуюча інституція в економічній сфері, гарант загальнонаціональних господарських інтересів;

• інституція соціальної допомоги та перерозподілу доходів;

• постачальник суспільних благ, які не забезпечуються ринковою системою, або забезпечуються нею недостатньо чи за недоступними для більшості громадян цінами.

Функції держави в економічному процесі:

• формує інституційні засади економічної діяльності;

• забезпечує надійний захист всіх форм власності;