Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Швидкий розвиток економіки ринкового типу у XVІІІ — на початку ХІХ ст., формування інституційних засад капіталі­стичної системи господарювання, розгортання процесів індуст­ріалізації (початок промислової революції в Європі припадає саме на першу чверть ХІХ ст.) викликали потребу в дослідженні законів і закономірностей функціонування такої системи саме як цілісного утворення, пізнання принципів і ринкових форм взаємодії усіх її структурних елементів. Із цими складними завданнями успішно справилася англійська класична школа політичної економії. Її яскравими представниками є Вільям Петті (1623—1687), Адам Сміт (1723—1790), Давид Рікардо (1772—1823).

Вже В. Петті, визначаючи основні фактори виробництва матеріальних благ, як основи багатства країни та людини, виділяє не лише землю, але й працю. Його знаменитий вираз: праця — батько багатства, природа — його мати, характеризує не лише нову парадигму[8] досліджень умов економічного розвитку суспільства, але й закладає основи нової методології розуміння сутності процесів ціноутворення — через визнання праці (щоправда, водночас і землі) мірилом вартості усіх товарів, оскільки «у будь-якому виді праці є дещо спільне, що дозволяє порівнювати усі види праці між собою».

Справжнім батьком класичної політичної економії став Адам Сміт, автор знаменитої праці «Дослідження про природу та причини багатства народів», у якій він виклав свої погляди на внутрішні важелі функціонування економіки суспіль­ства саме як певної системи. Такий висновок можна зробити, навіть просто розглянувши структуру його праці, яка складається з двох книг: книга 1 — «Причини зростання продуктивності праці та порядок, у відповідності з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу», книга 2 — «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування».

А. Сміт досліджує природу і функції засадничих інститутів та інституціональних форм ринкової капіталістичної системи, зокрема таких як праця (продуктивна та непродуктивна), поділ праці та його причини, гроші, процеси ціноутворення, заробітна плата, прибуток на капітал, земельна рента, нагромадження та використання капіталу, проценти тощо. Надзвичайно цінними для усього подальшого розвитку економічної науки є погляди А. Сміта на роль праці (він ви­значає її в якості джерела багатства), природу багатства, яке, на думку вченого, втілюється у продукті праці усіх зайнятих у суспільному виробництві, функції та роль товарного обміну для розвитку суспільства. Особливе значення для розуміння принципів та умов ефективного функціонування ринкової економіки має теза А. Сміта про роль «невидимої руки».

Згідно з цією тезою господарський порядок у ринковій економіці регулюється не втручанням держави, а об’єктивними внутрішніми важелями — ринковими законами, інтересами. Останні при відокремленні виробників (які водночас є і споживачами) можуть бути реалізовані лише за умови ви­знання корисності результатів праці кожного окремого суб’єкта економічної діяльності іншими суб’єктами, які у даному випадку виступають представниками суспільства. Отже, попит і пропозиція, конкуренція, ціна, продуктивність праці, цінність створеного продукту для інших є тими інструментами, які дозволяють узгоджувати індивідуальні та суспільні інтереси (а таким чином і індивідуальні та суспільні цілі). Відокремленість виробників, конкуренція їх за ресурси, покупця в умовах прагнення кожного суб’єкта господарської діяльності до збагачення, зростання власного добробуту перетворюють його, на думку А. Сміта, в так звану «економічну людину», для якої власний економічний інтерес є, безперечно, домінуючим у всій системі інтересів.

Слід зазначити, що це концептуальне положення економічної теорії Адама Сміта є базовим, в усякому випадку для прихильників неолібералізму та мейнстріму (про що мова буде йти в наступних розділах), і в наш час, хоча система цілей економічного розвитку стала, безперечно, більш різноманітною, збагатилася і не замикається лише на задоволенні економічного та матеріального інтересу.

Розуміння Адамом Смітом сутності внутрішніх важелів та інституціональних форм функціонування ринкової економіки, природи та цілей діяльності економічної людини привели його до висновку щодо необхідності існування економічної свободи індивіда як умови ефективного функціонування економічної системи ринкового типу. Тому А. Сміт виступав проти втручання держави в економічну діяльність підприємців, залишаючи за нею функції захисту країни, створення та підтримки інститутів влади.

Окремо слід зазначити роль Адама Сміта у формуванні теорії вартості. Визнаючи працю єдиним загальним мірилом вартості, вчений зробив надзвичайно великий, порівняно із попередниками, крок вперед у розумінні сутності та джерела вартості, як основи ціни, усієї системи ціноутворення, хоча не всі положення його теорії з позицій досягнень сучасної економічної науки можна визнати повністю коректними, зокрема, такі як уявлення про внутрішню структуру вартості і ціни товару в «примітивних суспільствах» і в капіталі­стичній ринковій економіці [16, с. 103—133].

Отже, слід визнати, що Адам Сміт майже 250 років тому зміг науково визначити основні рушійні сили розвитку економічної системи ринкового типу, окреслити принципи, механізми та суперечності процесу узгодження і реалізації індивідуальних економічних інтересів суб’єктів господарювання в умовах їх відокремленості, сформулювати основні чинники зростання продуктивності праці, поза яким неможливе задоволення постійно зростаючих потреб суспільства та окремої людини (до речі, вже А. Сміт, виступаючи проти втручання держави в економічне життя країни, усе ж зазначав її вирішальну роль у розвитку освіти і науки як умови виробництва, визначав систему стимулів, які сприяли би цьому розвитку. На жаль, праця А. Сміта часто згадується, однак рідко вивчається та використовується при формуванні принципів і цілей економічної політики у деяких державах).

А. Сміт був першим системником, якщо так можна ви­словитися, серед класиків економічної науки нового часу. Першим, однак не єдиним. Надзвичайно велику роль у формуванні фундаментальних засад майбутньої системи економічних наук відіграли Давид Рікардо (1772—1823) та Карл Маркс (1818—1883).

Зокрема, Д. Рікардо у своїй праці «Початки політичної економії та оподаткування» (1817) значно поглибив та розвинув учення А. Сміта щодо сутності, ролі, функцій вартості, принципів ціноутворення, формування заробітної плати та прибутку, ренти тощо. Він обґрунтував характер причинно-наслідкових зв’язків, які визначає в економічному житті суспільства закон вартості, довів існування прямої залежності між вартістю (отже, й ціною товару) та кількістю праці, витраченої на виробництво товару[9], чітко окреслив зворотно-пропорційний зв’язок між продуктивністю праці та величиною вартості товару, розкрив надзвичайно важливий чинник формування вартості, отже, й ціни, ввівши в обіг поняття уречевлена праця, під якою розумів витрати на створення ресурсів, необхідних для виробництва якогось певного виду продукту[10]. Д. Рікардо фактично першим визначив істинну природу земельної ренти, ув’язавши її виникнення із різною родючістю різних земельних ділянок та відносинами власності, які створюють умови для її одержання. Водночас головною проблемою політичної економії вчений вважав пошук законів, які регулюють принципи розподілу результатів праці як в аграрному секторі економіки, так, власне, й у промисловості. Проблема ця, слід зазначити, не розв’язана й досі, особливо ж у постсоціалістичних країнах.

Завершує формування цілісної картини функціонування економічної системи ринкового типу в умовах становлення та розвитку капіталістичного суспільства, капіталістичних економічних відносин Карл Маркс. Безперечно, його з повним правом можна віднести до класиків економічної теорії ХІХ ст. Заслуги К. Маркса у розвитку економічної науки полягають не лише у завершенні формування теорії трудової вартості, яку почали створювати А. Сміт і Д. Рікардо, не лише у формулюванні об’єктив­них законів функціонування економічної системи ринкового типу (теорія прибутку, ренти, функціонування промислового та позичкового капіталу, відтворення суспільного капіталу та суспільного виробництва тощо), але й законів становлення, функціонування та розвитку капіталі­стичного суспільства, визначенні природи його внутрішніх економічних і соціальних суперечностей та трансформацій.

В умовах поляризації інтересів власників капіталу та найманих працівників, поляризації їх мотивації до праці та неможливості віднайти на етапі індустріалізації капіталістичної економіки ефективних принципів, інституційних форм і механізмів узгодження цих інтересів Карл Маркс створює теорію додаткової вартості, у якій намагається пояснити природу та механізми несправедливого розподілу результатів спільної (суспільної) праці між основними класами капіталістичного суспільства, окреслює вірогідні наслідки поглиблення такої несправедливості.

Принциповою відмінністю економічної теорії К. Маркса, викладеної у чотирьох книгах «Капіталу», є звернення до проблем соціального характеру, розуміння історичного характеру економічної системи та суспільства капіталізму. Саме після появи економічного вчення К. Маркса завершується в основному формування наукової уяви про сутність, внутрішні закони функціонування та розвитку ринкової економічної системи та починається період диференціації економічних наук, пов’язаний із пошуком ефективних інструментів функ­ціонування ринку в інтересах основних його суб’єктів.

1.4. Умови та чинники формування системи економічних наук

Потреба у предметному теоретичному пошуку та обґрунтуванні принципів і форм управління бізнесом в умовах стрімкого розвитку ринкової економіки визначалася насамперед реальними системними змінами, що відбувалися у структурі та принципах функціонування продуктивних сил під впливом технічного та наукового прогресу, у характері економічних відносин, які у ХІХ ст. усе виразніше перетворювалися на цілісну систему незалежно від національних особливостей розвитку тієї чи іншої країни чи регіону світу. Такі зміни, у свою чергу, визначалися всеосяжним переходом світової спільноти у якусь нову системну якість як в економіці, так і в політичному, соціальному, навіть духовному житті.

Для того щоб зрозуміти характер змін в економічному житті суспільства у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. та їх вплив на формування потреби не лише у розвитку власне економічної теорії (політичної економії), але й у появі спеціалізованих (галузевих) економічних наук, здатних визначити закономірності, принципи та механізми функціонування окремих галузей і сфер економіки, окремих бізнесів, звернемося, хоча б коротко, до процесів, що відбувалися у цей період в економіці та суспільстві.

Насамперед слід зазначити, що, згідно з інституційно-технологічним підходом до аналізу причин і суті трансформації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (Х тисячоліття до н. е. — середина XVІІІ ст. н. е.), індустріальний — (остання третина XVІІІ — остання чверть ХХ ст.), та постіндустріальний (почався в останній чверті ХХ ст.).

Даніел Белл, один із засновників теорії постіндустріального суспільства, характеризуючи у своїй праці «Прийдешнє пост­індустріальне суспільство» різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством, визначав перше з них (доіндустріальне) як соціальний порядок, заснований на примітивних виробничих формах, що знаходять свій розвиток у галузях, пов’язаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів найбільш придатних для задоволення потреб першої необхідності. Праця у доіндуст­ріальному суспільстві є, на думку Д. Белла, переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей суб’єктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже, люди залишаються нерозривно пов’язаними із минулим. Індустріальний лад, вважає вчений, фактично означає радикальний розрив із доіндустріальною епохою, він стає найважливішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси: заміна видобутку природних ресурсів виробництвом свідомо запланованих продуктів; масове зростання кваліфікації працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні технологічні та господарські прогнози. Постіндустріальне суспільство протиставляється Д. Беллом індустріальному як таке, де виробництво масових стандартних продуктів замінюється системним впливом на оточуюче середовище, внаслідок чого всі сфери людської життєдіяльності стають безпосередньо залежними одна від одної. За цих умов на перший план висувається по­треба у висококваліфікованих працівниках, сировинні ресурси поступаються місцем ресурсам інформаційним, у практичну площину переходить потреба перспективного прогнозування господарських і соціальних процесів. Отже, доіндустріальний сектор економіки є насамперед видобувним, він базується на сільському господарстві та безперервно зростаючому видобутку корисних копалин. Індустріальний сектор має насамперед характер виробничий, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний ви­значається як обробний та інформаційний.

Водночас Д. Белл висловлює цікаву думку методологічного характеру. Він вважає, що у процесі переходу від одного технологічного типу господарювання до іншого не відбувається остаточного тотального руйнування попереднього, вони співіснують історично довгий час, впливаючи не лише на якість і можливості виробничого процесу, рівень задоволення економічних потреб, але й на розвиток соціальної структури суспільства: «Постіндустріальне суспільство... не заміщає індустріальне, так само, як індустріальне суспільство не ліквідує аграрний сектор економіки», «Постіндустріальні тенденції не заміщують попередні суспільні форми як стадії суспільної еволюції. Вони часто співіснують, поглиблюючи комплексність суспільства та природу соціальної структури». Така думка є надзвичайно важливою для розуміння потреби у постійному розвитку економічної теорії, економічної науки в цілому, оскільки підкреслює надзвичайну складність, глибину, взаємозалежність і взаємообумовленість процесів, що відбуваються в економіці та суспільстві. За цих умов призупинення хоча б на короткий час розвитку економічної науки, економічних досліджень закономірностей, принципів і механізмів функціонування економічних систем, їх окремих структурних елементів, формування та удосконалення теоретичних моделей управління економічними та соціальними процесами на різних рівнях економічного життя загрожує швидким зростанням невизначено­сті, небезпеки і навіть хаосу в економічних відносинах суб’єктів господарювання, отже, й всього суспільства.