Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Однак, як об’єкт дослідження, такий соціально-економічний простір надто значний для пізнання законів його функціонування однією чи навіть декількома науками. Тому предмет економічної науки більш конкретизований, обмежений певними стратегічними цілями та завданнями економічного дослідження.

Оскільки, як вже зазначалося, в усій сукупності елементів і підсистем, що складають структуру такої надскладної системи як суспільство, надзвичайно важливу роль відіграє економіка, економічна система, то предметом економічної теорії, усіх економічних наук стають насамперед закони та закономірності економічного розвитку суспільства, ті конкретні інститути та інструменти, дії, які забезпечують цілісність, стійкість, відкритість економічних систем, реалізацію їх внутрішніх базових засад в ефективному функціонуванні систем господарських на основі реалізації стратегічних і тактичних цілей економічної політики держав і бізнесу, яка формується відповідно до рівня пізнання внутрішніх законів розвитку економіки та суспільства на певному історичному етапі їх функціонування.

Отже, предметом економічної науки є насамперед пізнання загальних законів економічного життя, та, на цій основі, законів, принципів, цілей, інституціональних форм функціонування та розвитку економіки в межах тієї чи іншої суспільної системи у кожний даний історичний період її життєвого циклу.

1.2. Мотиви, умови, форми, результати економічної діяльності людини та суспільства як предмет економічних досліджень

Оскільки предметом науки є «уся потенційна безліч об’єктів і різноманітних систем об’єктів, їх властивостей, відносин, законів функціонування та зміни» [9, с. 104], а предметом економічної науки, як зазначалося вище, пізнання законів економічного життя, отже, людської діяльності, ми насамперед повинні визначитися з тим, що ж підтримує сталу економічну діяльність людини та суспільства, що спонукає їх до постійної, цілеспрямованої праці, часом пов’язаної зі значними зусиллями та витратами, ризиками та втратами. Відповідь на ці питання дає розуміння сутності та змісту таких базових понять, як по­треба, інтерес, мотивація.

Кінцева мета будь-якого виду людської діяльності, як уже зазначалося, є задоволення потреб, тобто ліквідація нестачі тих чи інших видів продуктів, товарів, послуг, поза наявністю яких людина та суспільство існувати не можуть або не бажають. Отже, потреба — це нестача чогось, яка відчувається окремою людиною, групою людей, суспільством.

Способи і методи задоволення потреб людини, певної соціальної групи людей, фірми, суспільства різняться в різних економічних системах і залежать від надзвичайно широкої мережі чинників, які безпосередньо чи опосередковано впливають на формування стійкого інтересу до праці, виробничої, економічної діяльності суб’єктів господарювання. Інтерес — форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення її, включаючи вибір людиною засобів задоволення потреби.

В основі як потреб, так і інтересів, отже, активності людини, може лежати голод, холод, проблеми безпеки існування тощо, тобто задоволення первинних потреб людини, як нomo sapiens’а, людини соціальної. Однак із ускладненням структури та можливостей виробництва і суспільства розвиваються та змінюються як структура потреб та інтересів, так і умови, засоби їх задоволення. Із появою ринкової економіки, отже, й людини економічної, спектр її потреб та інтересів розширюється, а безпосередньою метою економічної діяльності стає не просто задоволення первісних потреб, а отримання доходу, прибутку, збагачення понад необхідний рівень для задоволення цих первісних потреб. Відображенням таких змін стає поява економічного інтересу, безпосередньо пов’язаного з відносинами власності, із господарською діяльністю суб’єктів економічних відносин, які прагнуть задовольнити свої не лише суто матеріальні, але й економічні потреби, а згодом і потреби у владі — економічній, політичній тощо. Таким чином, економічний інтерес — це усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити великий спектр своїх потреб, що є об’єктивною спонукою господарської діяльності.

Видатний економіст-теоретик ХХ ст. Альберт О. Хіршман, досліджуючи природу інтересів, зазначав декілька принципових особливостей розуміння їх місця та ролі на різних історичних етапах розвитку економіки та економічної думки. Зокрема, розглядаючи економічну думку ХVІІ—ХVІІІ ст. — періоду становлення нової суспільної форми функціонування економічних і соціальних систем (ринкового господарства та капіталі­стичного суспільства), вчений наводить найбільш поширену на той час точку зору на роль інтересів у формуванні нового суспільства, сформульовану в праці «Дослідження принципів політичної економії» сера Джеймса Стюарта: «складна система сучасної економіки (тобто інтересів) з необхідністю є «найбільш дієвою уздечкою, коли-небудь винайденою проти дуростей деспотизму» [18, с. 23].

У даному випадку йдеться про те, що з появою ринкової економіки домінуючими, збуджувальними мотивами діяльності людини, певних соціальних груп людей, держав, представників влади стає насамперед не прагнення до слави, не примхи характеру чи якісь забаганки, а власний інтерес, який характеризується двома суттєвими особливостями: по-перше, зосередженістю на собі, і, по-друге — раціональним розрахунком стосовно вибору альтернативних варіантів дій «після зіставлення очікуваних витрат і вигод для себе» при ігноруванні витрат та вигод для інших людей і суспільства в цілому. Як підкреслює у своїй праці «Інтереси» А. О. Хіршман, у ХVІІ—ХVІІІ ст. для індивідуального громадянина або підданого, як і для правителя, «дія, викликана інтересом, означала первісно дію на основі раціонального розрахунку в будь-якій сфері людської діяльності — політичній, культурній, економічній, особистій тощо. Водночас інтереси величезної більшості людей, які не знаходилися на верхніх поверхах влади, були окреслені більш вузько — як економічні, матеріальні або «грошові інтереси» [1, с. 214].

Як бачимо, для більшості суб’єктів економічного життя інтерес розуміється насамперед як «індивідуальне прагнення до матеріальної вигоди». Однак слід зазначити, що життя суспільства набагато різноманітніше, ніж економічне, тому, з одного боку, інтереси пронизують усі сфери людської діяльності, з іншого — існує багато проявів «неінструментальної поведінки», коли людина, суспільство проявляють активність на перший погляд немотивовану, тобто таку, в основі якої не лежить, або не проглядається, особистий економічний, матеріальний інтерес. Видатний вчений-теоретик ХХ ст. К. Поланьї у своїх дослідженнях, наприклад, виходив із того, що «визначальний характер економіка має лише при капіталізмі вільної конкуренції. У всіх інших суспільствах вона є інститутом, що визначається та залежить від норм, звичаїв та інших соціальних відносин».

Таке розуміння сутності інтересу дозволяє визначити і складну природу мотиву, мотивації економічної активності людини, окремого індивіда, певної соціальної групи, суспільства в цілому. Складність цієї природи полягає насамперед у тому, що мотив, як внутрішня спонука до конкретної дії, спрямована на задоволення потреби та інтересу, є структурним елементом у системі впливів на виробничу, економічну діяльність людини, яка включає також мотивацію — комплекс внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, окремої соціальної групи або суспільства на досягнення усвідомленої мети, та стимули до ефективної праці — систему заходів, до яких удаються суб’єкти підприємницької діяльності і держава з метою спонукання до праці. Така система включає як матеріальне, так і нематеріальне стимулювання.

Зокрема, за згадуваним вже К. Поланьї, суто економічні мотиви виробничої діяльності людини існують лише в умовах ринкової економіки. Для найманих працівників ХІХ ст. основний мотив — це страх голоду, якого можна уникнути, отримавши заробітну плату, а для власників капіталу, підприємців — прагнення отримати прибуток. Однак, «економіка людини», на думку Поланьї [15, с. 18], як правило, відбиває її соціальні взаємовідносини, отже, «мотив голоду» «поєднується з іншими сильними мотивами», зокрема мотивами соціальними. В історії людської цивілізації, вважає вчений, «неможливо знайти людину, дії якої були б спрямовані на забезпечення індивідуального інтересу в отриманні матеріальних благ, а скоріше за все ми зіткнемося з тим, що її дії спрямовані на забезпечення її соціального становища, її соціальних домагань, її соціальних активів. Вона цінує матеріальні блага переважно як засоби для досягнення цієї мети» [13, с. 25].

Для ХІХ ст., навіть для першої половини ХХ ст., соціальні мотиви такого роду для більшості людей найманої праці, можливо, й не були першорядними, домінуючими, переважали, мабуть, мотиви, пов’язані саме із розв’язанням небезпеки голоду, злиденності, однак в умовах формування та швидкого розвитку постіндустріального типу економіки й суспільства в країнах Заходу, а згодом і в багатьох інших країнах, соціальні мотиви включення людини в активну трудову діяльність стають усе більш виразними та незаперечними. Саме тому поза дослідженням і без врахування соціальних, позаекономічних мотивів діяльності людини неможливо сьогодні розв’язати ні проблеми сталого економічного розвитку, ні забезпечити його сталий інноваційний характер, отже, неможливо остаточно позбутися мотиву голоду як важеля впливу на трудову активність працівника. І саме тому думки К. Поланьї з цього приводу стають усе більш актуальними та вимагають подальшого розвитку в політико-економічних дослідженнях.

Усесвітньо відомий економіст-теоретик Йозеф Алоїз Шумпетер у праці «Капіталізм, соціалізм та демократія» (1942) талановито та просто визначив сутність, основні форми та причини результативності економічних мотивів і стимулів виробничої та економічної активності як окремої людини, так і фірм, організацій тощо в ринковій господарській системі. Він вважав, що мотиви капіталістичного суспільства неперевершені за простотою та силою, оскільки:

1) у буржуазному суспільстві, яке має чисто економічну форму, нагороди та покарання вимірюються в грошах. Піднятися вгору чи опуститися вниз означає те саме, що заробити чи втратити гроші;

2) така система мотивів неперевершена у простоті та силі, оскільки «обіцянки дати багатство і погрози принести злидні використовуються з жорстокою акуратністю»;

3) адреси обіцянок — здібності, енергія та надзвичайна працездатність;

4) захоплюючі виграші, значно більші, ніж це необхідно, щоб збудити відповідне зусилля, стимулюють значно ефективніше, ніж рівномірніший, справедливіший розподіл, активність переважної більшості ділових людей, які одержують дуже скромну винагороду (або нічого, або менше, ніж нічого);

5) погрози адресуються некомпетентності, однак «невдача загрожує багатьом здібним людям, а то й руйнує їхні задуми, підганяючи в такий спосіб кожного ефективніше, ніж це зробила б урівноваженіша, «справедливіша» система покарань. Як діловий успіх, так і ділова невдача спрацьовують ідеально. Вони невмолимі;