Розділ 1. Загальні засади економічної науки

6) методи соціального відбору в капіталістичній системі, на відміну від соціалістичного ладу (де неспроможність таких методів, на думку автора, є однією з найгостріших проблем), вдало розв’язують проблему гарантування ефективної роботи вибраної особи: «здебільшого людина, яка піднімається до рівня класу бізнесменів, а потім робить кар’єру в його межах, є здібним бізнесменом і, мабуть, підніметься так високо, як дозволять її здібності, просто тому, що в цій системі піднятися до певного становища й успішно утримуватися на ньому — загалом одне й те саме» [19, с. 99—101].

Водночас, визнаючи, що суспільний устрій буржуазного суспільства відзначається незвичайною ефективністю, тобто глибоко розуміючи суть та переваги економічної системи капіталізму, ступінь ефективності функціонування механізму по залученню та використанню всіх видів ресурсів з метою збільшення прибутку, задоволення матеріальних потреб, Й. А. Шумпетер вважав, що капіталістичний процес сам відсуває на задній план усі ті інституції (зокрема, інституції власності та вільного укладання контрактів), які виражали потреби та методи справді «приватної» економічної діяльності.

Отже, сучасні потреби економічного та суспільного життя значно трансформують характер, зміст і структуру системи мотивації до праці, взагалі будь-яких форм економічної діяльності. Сьогодні для активізації такої діяльності виявляється вже недостатньо лише економічних важелів впливу, які Й. А. Шумпетер вважав «неперевершеними за простотою та силою», оскільки «заохочення та покарання вимірюються у грошах». В умовах НТР стрімке зростання та розвиток потреб виробництва і людини поглибили процес розмежування «по­треб організму» та «по­треб особистості» у напрямку домінування останніх [6, с. 35], викликавши до життя якісно нову модель внутрішніх чинників, які зумовлюють і спрямовують діяльність людини, колективу, суспільства на досягнення певних цілей.

Концептуальні засади нової моделі мотивації сформулював один із класиків теорії державного управління Абрахам Маслоу: «наріжним каменем теорії мотивації повинна бути цілісність організму, тобто цілісність усієї системи потреб та інтересів людини, отже, гармонізація її стосунків із іншими суб’єктами економічної та соціальної діяльності». У центрі ж уваги теорії мотивації «повинна бути людина, а не тварина», тобто «будь-яка фізіологічна потреба відкидається в якості центрального пункту або моделі для повністю сформованої теорії мотивації» [10, с. 148—149]. Водночас, як зазначають дослідники, «саме спосіб задоволення потреб є однією з головних характеристик економічного ладу. І саме у питанні про методи досягнення цієї кінцевої мети особливо розходяться економічні вчення» [4, с. 222—223].

Як бачимо, процес задоволення потреб людини, суспіль­ства, держави пов’язаний із надзвичайно складним процесом виявлення та узгодження інтересів, у якому задоволення суто економічних інтересів неможливе поза реалізацією інтересів соціальних, духовних, політичних тощо. За цих умов дослідження сутності, функцій та напрямів трансформації економічних потреб, інтересів, системи мотивації економічної та виробничої діяльності людини, бізнесу, суспільства складає один із наріжних каменів предмета економічної науки на всіх історичних етапах її розвитку.

Водночас предметом економічної науки є не лише загальні економічні закони розвитку виробництва, не лише система потреб, інтересів, мотивів і стимулів економічної діяльності, а й економічні відносини, соціальні умови функціонування економіки, які формують способи та методи задоволення по­треб та інтересів як окремої людини, так і усіх основних соціальних груп, бізнесу, суспільства, держави. Саме характер економічних та соціальних відносин, що складаються у суспільстві, у поєднанні з певним технологічним способом виробництва визначає умови, можливості, форми та результати суспільного виробництва, принципи розподілу створеної сукупності продуктів і послуг між усіма учасниками виробничого процесу та економічної діяльності, отже, рівень і якість задоволення потреб та інтересів суб’єктів господарювання, усіх членів суспільства. Адже відповіді на питання: кому належать основні фактори виробництва матеріальних і нематеріальних благ і послуг, яким чином, на яких засадах і принципах співпрацюють власники цих факторів з найманими працівниками, які мотиви та стимули цієї співпраці, врешті-решт, як розподіляються створені у виробничому процесі блага між учасниками виробництва, іншими членами суспільства, які умови та чинники забезпечують найбільш раціональне та ефективне використання обмежених у кожний даний період ресурсів (природних, матеріальних, фінансових, людських) — можна отримати, лише дослідивши усю сукупність усталених зв’язків між суб’єктами економічної діяльності на певному історичному етапі життєвого циклу певної економічної системи та суспільства. Саме у цьому і полягає головне завдання економічної науки, її функція та призначення, оскільки, лише зрозумівши принципи, закони руху економічних систем, мотиви економічної діяльності людини та суспільства, можна визначити реалістичні цілі економічної політики держави, сформувати концептуальну модель економічного розвитку, реалізація якої сприяла б максимально повному задоволенню потреб і гармонізації економічних інтересів усіх основних суб’єктів економічного життя.

1.3. Шляхи та етапи формування економічних знань у процесі економічного розвитку суспільства

Як зазначалося вище, потреба в осмисленні законів економічного життя, визначенні найбільш ефективних шляхів розвитку економіки та суспільства формується та зростає внаслідок ускладнення технологічного та суспільного характеру виробництва, зв’язків між виробниками та споживачами, виникнення можливості створювати продукти та послуги понад необхідний для задоволення основних потреб мінімум, а отже, зародження торгівлі, ринку, мережі економічних відносин ринкового типу. Саме формування засад суспільного виробництва як стійкої інституційної форми задоволення потреб не лише власних, а й зовнішніх споживачів на умовах постійного відновлення та розвитку такого характеру виробництва викликає необхідність певної сукупності економічних знань[5], які дозволяли би регулювати, контролювати, у певній мірі прогнозувати як виробництво, так і розподіл, споживання наявних ресурсів і продуктів праці в інтересах певних людей, соціальних груп, держави тощо.

Перші спроби узагальнення принципів і законів економічного життя були зроблені понад дві тисячі років тому в умовах становлення інститутів держави, системи господарювання, торговельних відносин як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Особливістю економічної думки цього часу як у Європі, так і в Азії, зокрема у Китаї, було її формування у полі домінуючої на той час науки — філософії, яка прагнула визначити загальні принципи та закони людського існування в межах так званої Ойкумени[6]. І хоча у цей час перші спроби економічного аналізу, узагальнень, пропозицій щодо раціонального використання обмежених ресурсів у процесі створення певних видів продукту для задоволення потреб людини, суспільства стосувалися насамперед окремих господарств (рабовласників, регіональних правителів тощо)[7], а економічна наука не виокремилася із системи загальнофілософських уявлень про оточуючий людину світ, все ж можна говорити про те, що певні базові засади методологічного, теоретичного, інструментального характеру майбутніх економічних теорій, концепцій та моделей почали історичний відлік свого формування саме у цей час. Зокрема, наприклад, вже Ксенофонт (430—355 рр. до н. е.) ви­значав основну функцію економічних знань, розглядаючи «економію» як науку, за допомогою якої можна збагачувати своє господарство (до речі, через дві тисячі років класик економічної теорії Адам Сміт (1723—1790) у Великій Британії говорив, власне, про те ж. Правда, його головна праця, яка побачила світ у 1776 р., має назву «Дослідження про природу та причини багатства народів»).

Слід зазначити також цікавий факт появи саме у цей час передумов щодо формування в майбутньому такого важливого, зокрема й для сучасної України, напряму економічної теорії, як господарська етика, ціннісна орієнтація економічного життя людини.

До речі, проблеми моральності економічної діяльності людини, дотримання етичних принципів і норм господарювання усіма суб’єктами економічної діяльності аналізувалися й у середньовіччі, коли в умовах домінування натурального феодального господарства починають формуватися зародки ринкової економіки капіталістичного типу (відбувається розвиток ремесла, торгівлі, фінансово-кредитних інститутів тощо), заснованої на використанні найманої праці та орієнтованої на отримання доходу, прибутку в грошовій формі. Найбільш повно погляди на ці процеси так званої школи схоластів відображені у працях монаха-домініканця Фоми Аквінського (1225/1226—1274), який аналізував сутність майнових відносин і, зокрема, принципи справедливого розподілу майна, землі та природних багатств, зміст і характер праці, проблеми її мотивації та справедливої винагороди, сутність торгівлі та торговельного прибутку, лихварства, банківської справи, принципи формування «справедливої ціни» тощо [17; 7, с. 185—194].

Поступальний розвиток суспільного поділу праці, ускладнення структури та функцій суспільного виробництва, формування внутрішніх (у межах національних держав) та зо­внішніх (міжнародних) ринків збуту створеної продукції не могли не викликати до життя необхідність пізнання закономірностей, тенденцій, перспектив і форм впливу цих змін на шляхи та рівень задоволення системи матеріальних, соціальних потреб, що склалася у суспільстві, отже, розвиток потреби щодо ви­окремлення із системи загальнофілософських знань економічної науки, яка уособлювалась насамперед в економічній теорії.

Вже наприкінці XVІ — на початку XVІІ ст. формується перший власне економічний напрямок у наукових дослідженнях того часу — меркантилізм (від італ. mercante — торговець, купець). Зазначений вище проміжок часу в європейській насамперед історії економічного розвитку пов’язаний із активізацією процесу первісного нагромадження капіталу, формуванням класу підприємців, буржуазії, який народжувався у процесі розпаду системи економічних і соціальних відносин феодального суспільства, феодального технологічного способу виробництва, заснованого на мотивації голоду та позаекономічного примусу, технологіях, які не могли забезпечити масове виробництво товарної продукції, отже, й постійне зростання прибутку власників господарств і мануфактур. Оскільки ж отримання прибутку, збагачення пов’язувалося саме із процесом реалізації створеної продукції, у суспільній та економічній науковій думці зазначеного періоду домінували дослідження, пов’язані із ви­значенням та обґрунтуванням принципів, законів ефективної торгівлі (отже, відносин, що складалися у сфері обміну, обігу товарів і грошей), її впливу на зростання багатства держави, добробуту народу тощо. Найбільш відомими представниками цього напряму в економічній науці стали Т. Мен, А. де Мон­крет’єн, В. Стаффорд.

Водночас стрімкий розвиток ринкових відносин у XVІІ—XVІІІ ст., швидке зростання обсягів грошового капіталу внаслідок його нагромадження за рахунок розвитку торгівлі, зокрема й міжнародної, в умовах зростання народонаселення, отже, й потреб у предметах масового споживання, факторів виробництва тощо, значно вплинули на розвиток матеріального виробництва, технологій, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин і водночас суперечностей між власниками капіталу й найманими працівниками з приводу справедливості розподілу результатів їх спільної праці, умов та якості життя.

Відтак проблеми мотивації продуктивної праці, узгодження інтересів основних соціальних груп суспільства у сфері виробництва, обміну, розподілу та споживання, ефективного використання сукупності ресурсів, необхідних для створення продукту та отримання прибутку, конкуренції, вибору та прийняття рішень стають центральними в економічних дослідженнях, формуючи якісно нову структуру предмета й методології економічної науки. Саме у XVІІ—XVІІІ ст. відбувається стрімке формування фундаментальних засад класичної економічної теорії та її першої суспільної предметно-інституціональної форми — політичної економії.

Назва нової науки — політична економія — закріпилася у науковому середовищі завдяки відомій праці одного з вище згаданих представників течії меркантилізму Антуана де Монкре­т’єна: «Трактат політичної економії» (1615). І хоча трактат присвячений насамперед проблемам державного втручання у розвиток економічного життя країни, регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі з метою наповнення казни короля, під назвою «політична економія» зародилася наука, яка й сьогодні є базовою для усіх інших економічних наук, пов’язаних із дослідженнями закономірностей економічного розвитку, виявленням джерел та чинників зростання багатства окремого суб’єкта економічної діяльності, суспільства, держави, визначенням принципів і механізмів розподілу створеного продукту, зростання добробуту народу.

Уже на самому початку свого існування (із середини XVІІІ ст.) політична економія для відповіді на сформульовані вище проблеми звертається до аналізу принципів і законів функціонування та розвитку суспільного виробництва, виходячи з того, що саме у виробництві створюються матеріальні блага, поза якими неможливо забезпечити, на тих чи інших засадах, реалізацію потреб людини та суспільства. Хоча Європа XVІІІ ст. й була в економічному, політичному та соціальному плані досить неоднорідною, проте в абсолютній більшості країн того часу в національному господарстві ще переважав аграрний сектор економіки, орієнтований, в основному, на задоволення нагальних первісних потреб населення. Тому продуктивним сектором виробництва вважалося лише сільське господарство, отже, й досліджувалися насамперед умови, принципи, закони виробництва, розподілу та привласнення продукту і доходу в різних його формах, що складалися саме тут. Сформована у Франції економічна школа фізіократів (від грец. physis — природа, kratos — влада), яскравими представниками якої стали Анн-Роберт-Жак Тюрго, П’єр Буагільбер, Франсуа Кене, дослі­джуючи проблему джерела виникнення та зростання доходів в «єдиному продуктивному» секторі економіки, принципів їх розподілу, сформулювала засадничі принципи розуміння законів економічного розвитку, як вони їх собі уявляли:

1) у суспільстві діє принцип природного порядку, основу якого складає повага до прав власності та до влади;

2) саме земля як головний фактор виробництва, здатна приносити дохід, який переважає первісні витрати. Тому лише у землеробстві існує «чистий продукт» (рента), в інших сферах національного господарства чистий продукт не створюється;

3) у суспільстві існує лише один продуктивний клас — землероби, є також непродуктивні класи (ремісники, торговці, чиновники) та клас власників. Доходи, які отримують власники землі — винагорода за їх витрати на підвищення продуктивності (родючості) земельних угідь [3, с. 58—69].