Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Безпосереднє використання тих чи інших підходів у процесі дослідження руху складних соціально-економічних об’єктів, тієї чи іншої сукупності методів аналізу залежить від характеру та змісту, спрямованості методологічної парадигми, специфіка якої визначається значними якісними змінами, що відбуваються в економічному, політичному, соціальному житті суспільства на певному етапі його життєвого циклу.

Саме поняття парадигма (грец. paradeigma; англ. paradigm — приклад, зразок] розуміється як висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що домінують протягом певного історичного періоду в науковому середовищі[26].

На думку відомого вченого П. С. Лемещенка потреба у формулюванні певної методологічної парадигми економічних досліджень виникає із розвитком науки, коли з’являється потреба у визначенні певних канонів мислення, які б надавали науковим результатам більш строгий, достовірний та верифікований ви­гляд. Тобто парадигма виконує роль «дисциплінарної матриці» (Кун), яка пропонує досліднику дотримуватися певних визнаних норм, правил, алгоритму проникнення у сутність економічних явищ і процесів, що аналізуються. Зміна парадигми, тобто загальноприйнятих методів і правил дослідження, пов’язана, як зазначалося вище, із значними якісними змінами в технологічному способі виробництва, в системі економічних відносин, зі змінами суспільних форм функціонування економічної та господарської системи (наприклад, перехід від індустріального до постіндустріального, інформаційного типу виробництва та суспільства). Недарма у науковій літературі можна зустріти думку, згідно з якою зміна парадигми являє собою наукову революцію.

3.2. Зміна парадигми дослідження під впливом розвитку економічних систем

У ХХ ст. найбільш характерною рисою розвитку суспільства став факт завершення автономії економіки, підпорядкування економічної функції соціальним цілям. Матеріальною основою зміни місця та ролі економіки у житті суспільства стали процеси, що відбувалися саме в економіці під впливом стрімкого скорочення часу між науковими відкриттями та впровадженням їх результатів у виробництво, інші сфери суспільного життя.

Розвиток НТР не лише змінив уявлення про можливості продуктивних сил щодо задоволення матеріальних потреб суспільства та окремої особистості, але й привів до принципової структурної перебудови народного господарства, сектора матеріального виробництва, сукупної робочої сили, принципів, характеру та форм її функціонування, взаємодії з іншими суб’єктами господарювання, форм реалізації відносин власності. На зміну індустріальному типу економіки у найбільш розвинених країнах поступово приходить господарство та суспільство пост­індустріального типу, головними відмінностями якого є не зсув від промислового виробництва до сфери послуг, як це часом подається у наукових джерелах, а сучасні інтелектуальні технології, інформація та знання, які стають вирішальним фактором інновацій, породжуючи цілу низку трансформацій у системі економічних відносин.

Саме під час спадних фаз циклу індустріального суспіль­ства відбувається формування нової наукової парадигми, основу якої складають принципи динамічного підходу до моделювання економічних систем.

Сьогодні вчені визначають, як мінімум, дві фази життєвого циклу нової, постіндустріальної парадигми: перша — фаза зародження, припадає на 20—30-ті рр. ХХ ст., друга — фаза становлення — на останню чверть ХХ ст. Адже лише після Другої світової війни, коли науково-технічна революція відкрила нові можливості, горизонти економічного та соціального розвитку і водночас породила нові потреби та вимоги до виробницт­ва, споживання, характеру використання основних факторів виробництва, термін «пост­індустріальне суспільство» набуває свого конструктивного методологічного змісту у структурі дійсно нової наукової парадигми, важливими складовими якої є визнання постіндуст­ріального суспільства певною «аналітичною конструкцією, а не картиною специфічного чи конкретного суспільства» [6, с. 655] та перехідного характеру даного суспільства до більш складної і високої стадії його розвитку. Такий підхід дозволяє розглядати постіндустріальне суспільство саме як новий етап розвитку системи господарювання та суспільства у рамках однієї економічної системи під впливом внутрішніх чинників їх розвитку.

У систему категоріального інструментарію сучасної науки термін «постіндустріальне суспільство» вперше ввів у 1958 р. Д. Рісмен, хоча батьком теорії постіндустріального суспільства по праву вважається Даніел Белл, автор усесвітньо відомої книги «Прийдешнє постіндустріальне суспільство». Саме він по­клав в основу досліджень суті трансформаційних процесів, що відбувалися в надрах та в межах капіталістичної економічної системи, якісні відмінності нового суспільства від усіх тих, що передували йому, зокрема такі як:

• зниження ролі матеріального виробництва та швидкий розвиток сектору послуг та інформації;

• якісні зміни у характері людської діяльності;

• зміни у типах ресурсів, що залучаються до виробництва економічних благ;

• суттєва якісна трансформація традиційної соціальної структури капіталістичного суспільства.

Розглядаючи постіндустріальне суспільство як «ідеальний тип», Д. Белл формулює критерії, на основі яких можна, на його погляд, виявити принципові відмінності між доіндустріальним, індустріальним і постіндустріальним суспіль­ствами. Одним із основних критеріїв, на його думку, із якою можна погодитися, виступає місце людини у різних ідеальних типах суспільства, її ставлення до оточуючого світу та до інших людей.

Визначальною особливістю і потребою постіндустріального суспільства, що формується під впливом НТР, змін у характері сукупної робочої сили, є перехід до інноваційного типу економіки, головною рисою якої стає створення ідей. Реалізація ідей вимагає творчих підходів не лише від авторів цих ідей, але й від тих, хто займається їх практичним впровадженням, що стрімко збільшує поле інтелектуальної праці[27]. Такі потреби та зміни стають можливими завдяки значним структурним зрушенням, що відбуваються в інвестиційних процесах і проектах. Зокрема, одним із найбільш пріоритетних напрямків інвестування в економіці розвинених країн всі останні десятиріччя як на макро-, так і на мікрорівні є освіта та виробництво нових знань. До того ж систематичні інвестиції у ці інноваційні сектори економіки роблять усі суб’єкти господарювання: приватний та корпоративний бізнес, держава, домашні господарства, окремі фізичні особи, розуміючи, що соціальний статус людини усе більше залежить від рівня освіти.

Формування основ і функцій постіндустріального типу економіки та суспільства приводить до появи нової інституціональної форми їх існування — інформаційного суспільства у зв’язку з чим виникає необхідність та можливість збагачення наукової парадигми, що визначає поле, методологію, стратегічні цілі та інструментарій досліджень закономірностей і тенденцій поступального розвитку сучасної економіки.

Дослідження закономірностей і проблем становлення та функціонування постіндустріальної моделі економічного розвитку, особливостей інституціональних форм адекватної такій моделі соціальної системи, безперечно, пов’язане насамперед із визначенням специфічних критеріальних ознак сукупності методів, за допомогою яких, власне, й може відбуватися процес пізнання цієї складної «аналітичної конструкції», «нового принципу соціотехнічної організації та нового способу життя» [6, с. 655]. Визначальною ознакою парадигми таких досліджень є насамперед нова філософія поглядів на сутність і характер змін, що відбуваються у житті світового суспіль­ства, його економічної системи, національних систем в умовах динамічного розвитку науково-технічної революції, можливостей, загроз і ризиків, що виникають у процесі глобального усуспільнення усіх форм людської діяльності.

Основою нової філософії пізнання закономірностей трансформації складних економічних і соціальних систем став факт «завершення автономії економіки, підпорядкування економічної функції соціальним цілям» [6, с. ХІІІ, 503] в умовах зростання загрози стрімкого поширення соціальної депривації та «соціальної відчуженості» в інституціональному полі індустріального типу економіки та суспільства на початку ХХ ст.

На жаль, усвідомлення потреби пошуку принципово нових шляхів розв’язання провалів ринку та держави, адекватних їм механізмів та інструментів прийшло далеко не одразу як до політиків, так і до дослідників-теоретиків. Пояснити це можна лише одним — відсутністю у висхідній концептуальній схемі економічних досліджень філософського підходу, погляду, який передбачає системність уявлень про оточуючий світ, виходить із його цілісності у будь-яких проявах, отже, із визнання реального існування взаємозалежності, взаємопроникнення його складових, що, власне, й створює передумови для певного позитивного або негативного синергетичного ефекту у процесі функціонування та розвитку суспільства як метасистеми.

Саме філософський підхід до аналізу економічних проблем дозволяє сформувати не лише систему поглядів на закономірності розвитку економічних систем, але й визначити місце цих систем в оточуючому їх світі, звернутися до визначення ролі людини, як єдиного цілісного суб’єкта суспільного життя, а не лише як до людини економічної. Такий підхід дозволяє по­глиблювати пошук найбільш ефективних мотивів індивіда до праці не лише у сфері матеріальних важелів впливу, але й через використання неформальних інститутів — ціннісно-естетичних, соціально-політичних, культурологічних, що ви­значають ставлення людини до людини та до навколишнього світу.