Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Значення прогнозування перспектив і можливих варіантів економічного та соціального розвитку важко переоцінити, оскільки, по-перше, прогнозування пов’язане із науковим збором інформації та аналізом широкого кола показників і чинників, які визначають існуючий стан об’єкта дослідження. По-друге, у процесі такого аналізу відбувається вивчення потенційних можливостей подальшого розвитку економіки з позицій наявності та потреби в усіх видах ресурсів, передбачення альтернативних можливостей для задоволення ними потреб економіки в майбутньому. По-третє, визначається орієнтовна система та рівень потреб, необхідних для функціонування та розвитку в майбутньому як суспільства в цілому, так і окремих його громадян, різних соціальних груп, отже, формується уявлення про оптимальний стан інституціональної структурної будови народного господарства, системи інструментів, за допомогою яких такого стану можна досягти.

Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства завершується формуванням певної моделі, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.

У перекладі модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus — міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є:

1. Зразок конструкції чогось.

2. Відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет).

3. Схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві.

4. Формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозв’язків економічних явищ.

В економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи зв’язків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних суб’єктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функ­ціонування та розвитку того чи іншого об’єкта. Можливості такого використання моделей економічного розвитку значно зросли з появою математичних, числових методів виразу економічних взаємозв’язків, що дозволяє визначати та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення, функціонування та розвитку окремих змінних елементів моделі.

Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх кон­струювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад:

• моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей);

• моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні;

• моделі квартальні, річні, середньо- та довгострокові;

• багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну;

• регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем [3, с. 218, 230].

Звичайно, на відміну від вищезгаданих, моделі, структура яких містить не лише односутнісні економічні елементи, а й такі, що окреслюють структури інших систем, у їх взаємозв’язку із системою економічною, сформувати навіть у найбільш абстракт­ному теоретичному вигляді набагато важ­че. Такі моделі є менш стійкими, зазнають більш значного та складного впливу з боку змінних внутрішніх і зовнішніх чинників, характер визначеності та можливості визначення яких менш прогнозовані, отже, не піддаються безпосередньому впливу та корегуванню. Водночас розуміння суті об’єктивних ринкових та соціальних законів, дотримання яких забезпечує цілісність та поступальний характер розвитку метасистем, дозволяє й у даному випадку визначити найбільш характерні риси оптимізуючої структури моделі, на основі якої стає можливим формування системної економічної політики, реалізація цілей якої у процесі господарської та інших видів діяльності забезпечує реальні позитивні (кількісні та якісні) зміни у суспільстві, у становищі більшості його окремих суб’єктів.

Резюме

Жодний елемент (зокрема й людина) соціальної (економічної) системи не може знаходитися поза зв’язком із величезною кількістю інших елементів, складових. Види, форми, типи зв’язків можуть мати найрізноманітнішу спрямованість, по-різному проявляти себе у часі, просторі, по-різному впливати на організацію суспільного виробництва, хід та результати суспільного відтворення. За цих умов головними завданнями дослідників економічних і господарських систем є насамперед визначення ключових, стійких і довготривалих зв’язків між певними економічними явищами та процесами, між суб’єктами економічної діяльності, аналіз змісту і характеру впливу таких зв’язків на можливості залучення до створення певної сукупності товарів і послуг основних суб’єктів економічного життя, наявних ресурсів та формування на цій основі конкретних завдань економічної політики, інструментів її реалізації.

Отже, пізнання стійких, глибинних зв’язків між складовими певної економічної системи — це пізнання об’єктивних законів, які виступають за певних умов регуляторами економічного та соціального життя суспільства. Таке пізнання є необхідною умовою свідомого формування відповідної спрямованості економічного розвитку, відповідної мотиваційної системи залучення до активної економічної діяльності максимально можливої кількості індивідів, певних організаційних структур, держави, отже найбільш повної реалізації потреб та інтересів суспіль­ства, кожної окремої людини.

Безперечно, пізнання законів економічного розвитку перед­бачає формування відповідного інструментарію, поза яким не можна вести аналіз реальних процесів економічного та соціального життя, сформувати певну наукову теорію економічного розвитку, розробити конкретну теоретичну концепцію та модель як основу практичної економічної політики щодо реалізації нагальних і перспективних потреб людини і суспільства. Основу такого інструментарію в економічній теорії складають поняття та категорії, які відбивають та утримують у собі характеристику, зміст тієї чи іншої сторони сутності реальних економічних процесів, дозволяють тим самим визначити можливі тенденції та варіанти їх подальшого розвитку.

Принципово важливою особливістю ставлення дослідника до використання таких понять і категорій у процесі наукового аналізу тих чи інших сторін, форм, тенденцій економічного життя має стати визнання наявності в них єдиної глибинної сутності і змісту. Без такого підходу до розуміння конкретних понять і категорій представниками різних економічних наук буде неможливо сформулювати єдині критерії, принципи, форми та напрями економічного аналізу складних і надскладних економічних систем.