Розділ 1. Загальні засади економічної науки

Отже, саме обставини, що склалися всередині соціально-економічної системи капіталізму в процесі його розвитку, вже з кінця ХІХ ст. вперше викликали потребу та інтерес економічних шкіл, а за ними й державних інститутів до макроекономічного аналізу причин, що призводять до збоїв у механізмі саморозвитку цієї системи, до пошуку важелів саме на макроекономічному рівні, завдяки використанню яких стало би можливим відновити ефективність такого механізму в повному обсязі.

Тому, визнаючи надзвичайно цікавою та плідною думку Л. Д. Бевзенко щодо самоорганізаційного стрибка після зростання ентропії системи, тобто наростання в ній невпорядкованості, безпорядку, хаосу, коли елементи системи раптом миттєво перебудовуються, починають діяти корельовано та узгоджено, ми не можемо погодитись із нею саме в тому, що це відбувається раптом, миттєво, без стороннього збу­джувального фактора, особливо коли йдеться про соціальну, надскладну систему.

Той безпорядок і навіть хаос, який був привнесений у ринкову систему капіталізму на початку ХХ ст. діяльністю монополій, економічними і навіть системними кризами, особливо у Європі, світовою війною, не міг раптово перетворитись на порядок і гармонійне, узгоджене співіснування, взаємодію різних елементів складної системи. Саме в цей час суспільство звертається до макроекономічного аналізу механізму функціонування капіталістичної ринкової системи, до пошуку тих інструментів, за допомогою яких ентропія системи зменшувалась би, а елементи системи почали б знову, але вже на новому якісному рівні, діяти корельовано та узгоджено. І саме тоді свій визначний внесок у формування підходів та інструментів, за допомогою яких ця узгодженість могла би бути досягнена, зробили дві видатні людини: вчений — Джон Мейнард Кейнс та політик — Франклін Делано Рузвельт.

Д. М. Кейнс, автор знаменитих праць «Кінець вільного підприємництва» (1926) та «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936), розробив теорію, у якій обґрунтував не тільки необхідність втручання держави в регулювання ринкових процесів на макрорівні, але й поле, межі цього втручання[17].

Отже, за визначенням самого Кейнса, поле втручання дер­жави в процеси регулювання економіки на макроекономічному рівні визначається та обмежується потребами формування системи економічних важелів, за допомогою яких повинні відтворюватися рівні умови діяльності для всіх учасників ринку, спонукальні мотиви до економічного росту, конкурентної боротьби, тобто держава за певних умов починає цілеспрямовану роботу щодо формування системи ефективних форм реалізації вимог об’єктивних законів ринку шляхом удосконалення механізму їх використання в інтересах усіх суб’єктів економічних і соціальних відносин. Саме реалії світового економічного розвитку першої половини ХХ ст. прискорили процеси формування системної економічної політики на макрорівні та визначили специфіку формування поля і методів втручання держави в регулювання економічних процесів. Це, зокрема, у повній мірі знайшло своє практичне відображення у так званому «новому курсі» президента Сполучених Штатів Америки Франкліна Делано Рузвельта.

Новим етапом поглиблення ролі держави у регулюванні та формуванні механізмів саморозвитку сучасної економічної системи став повоєнний період. Складаються основні форми втручання держави у регулювання економічних процесів: це розробка довго- та середньострокової економічної політики на основі аналізу світової економічної кон’юнктури та прогнозування можливих варіантів розвитку національної економіки в залежності від економічних реалій народного господарства визначення довгострокових стратегічних та середньо- та короткострокових тактичних цілей економічної політики, серед яких на першому плані стоять розвиток економіки, стабільність цін, повна зайнятість та зовнішньоекономічна рівновага. Взагалі, варто зазначити, що таке явище, як формування довгострокових, глобальних цілей економічного розвитку на макрорівні та тактичних, пов’язаних із проблемами досягнення часткової рівноваги державою, стало новим явищем у процесі функціонування капіталістичної економічної системи.

Водночас макрорівневий характер формування підходів до визначення цілей, завдань, принципів економічної політики передбачає певну її диференціацію, спеціалізацію напрямків, що викликає до життя такі види економічної політики, крім уже існуючих, як цінова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, регіональна, природоохоронна, соціальна тощо. З’являються нові інструменти економічної політики, серед них такі як індикативне планування, прогнозування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, доходів і витрат населення та багато інших. Отже, держава перестає бути лише інструментом у руках приватного капіталу у боротьбі за зовнішні ринки, вона сама стає активним суб’єктом економічних відносин, гарантом збереження та розвитку всієї ринкової економічної системи. Без держави внутрішні регулятори цієї системи вже не в змозі підтримувати її рух по висхідній, стримувати або й гасити ентропію соціальних факторів. Адже, на думку Василя Леонтьєва, підприємці не будуть займатися соціальними гарантіями, тому держава повинна слідкувати за сліпим механізмом ринку, бути поводирем[18].

2.3. Економічні категорії, поняття та терміни як інструментарій пізнання та формулювання законів економічної науки

Уже процес зародження та становлення економічної науки, як, власне, й будь-якої іншої науки, передбачає визначення, формулювання і використання певної системи економічних понять і категорій, поза якими неможливо пізнати та розкрити суть, зміст, структуру будь-якого економічного явища чи процесу, накреслити шляхи вибору та реалізації певних дій людини, суспільства, держави щодо задоволення існуючих потреб та інтересів. Значення цього етапу та форм у процесі наукового пізнання економічних законів функціонування та розвитку економічної і господарської системи влучно підмітили ще знамениті філософи та мислителі минулих століть. Так, наприклад, Людвіг Вітгенштейн стверджував, що ми бачимо й усвідомлюємо лише те, що можемо назвати, а Рене Декарт підкреслював: визначте значення слів і ви позбавите людство половини його помилок.

Отже, власна специфічна мова потрібна науці так само, як потрібна мова будь-якій людині для встановлення зв’язку з іншою людиною (людьми), обговорення та розв’язання певних проблем, узгодження та прийняття рішень, для розвитку як самого індивіда, так і суспільства. Така мова в науці базується насамперед на використанні найбільш уживаних понять і термінів, які застосовуються людьми у повсякденному господарському житті (наприклад, праця, гроші, власність, цінність, товар тощо).

Водночас у процесі розвитку наукових досліджень вченими поступово окреслюється певне коло слів, понять, виразів, які складають систему специфічної мови дослідника, оскільки використовуються в основному лише у процесі наукового пошуку та наукових узагальнень, побудови теоретичних концепцій і моделей економічного та соціального розвитку. Так, наприклад, навряд чи пересічна людина, яка кожен день має зв’язок із грошима, буде використовувати такі терміни, як грошові агрегати, грошова маса, грошова база, закони грошового обігу тощо.

Отже, у процесі формування економічної науки виникає відповідна економічна наукова мова, основу якої складає система певних понять, категорій і термінів, поза використанням яких неможливе як спілкування, творчі дискусії науковців, так і формулювання думок, узагальнень, пропозицій, прогнозів щодо наслідків дії законів і закономірностей функціонування реального економічного життя та можливих варіантів перспектив його розвитку. Слід зазначити, що важливою особливістю такої наукової мови (та, власне, й будь-якої мови взагалі) ми вважаємо існування певного набору базових понять, категорій, термінів, які мають інваріантний характер[19], тобто сутність яких є незмінною для будь-якого напрямку чи виду економічної науки. Такий підхід, на наш погляд, є надзвичайно важливим, оскільки передбачає однакове сутнісне тлумачення поняття чи категорії різними економічними науками, що забезпечує узгодження поглядів на певний економічний процес або явище, які досліджуються з різних позицій, із різними цілями, передбачають різну функціональну спрямованість результатів цих досліджень.

Розглянемо більш предметно сутність і призначення таких символів мови науки, як поняття та категорії.

Поняття: тлумачні філософські та економічні словники визначають сутність цього терміна як думку, що відбиває в узагальненій формі предмети та явища дійсності у зв’язку між ними шляхом фіксації загальних та специфічних ознак, у якості яких виступають властивості предметів та явищ і відносини між ними. Як підкреслюється у наукових джерелах, об’єкт характеризується в поняттях узагальнено, що досягається за рахунок використання у процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння, визначення [11, с. 513].

Специфічною особливістю сформованих понять є їх рухливість, багатосутність, здатність насичувати її, вбирати у себе елементи сутності інших понять, тобто відкритість до розвитку взаємопереходів сутностей тих чи інших явищ, які внаслідок такої здатності можуть розкривати свій внутрішній зміст в якомусь одному складному понятті або у системі понять (наприклад, економіка, економічна система, господарство, господарська система тощо).

Поняття має власний зміст та обсяг. Зміст поняття — це сукупність ознак предметів, які знайшли відображення в понятті [11, с. 514]. Так, наприклад, зміст поняття «студент» відбиває насамперед певний специфічний статус людини, її головну функцію за даних певних умов існування, рівень її досягнень, можливостей і перспектив. Цих ознак, мабуть, достатньо, щоб виділити певну людину з кола величезної кількості інших людей, які займаються іншими видами діяльності. Однак для якісної характеристики даного об’єкта досліджень таких ознак буде недостатньо, отже, обсяг показників сутні­сної характеристики специфічних особливостей такого явища, як студент, студентство, набагато ширше, оскільки має відбивати особливості виду праці, умов праці, очікуваних результатів у вигляді кінцевої продукції цих специфічних видів праці тощо. Тобто як перед наукою, так і перед дослідниками завжди стоїть завдання, потреба не лише використання певних понять, як фіксованої мовної форми вираження сутності окремих зв’язків окремих процесів і явищ, але й постійне поглиблення сутнісного змісту такої форми, що означає цілу низку переходів від пізнання поверхової сутності до сутності більш глибокого порядку, проникнення у закономірності функціонування та взаємодії явищ, процесів, суб’єктів економічного життя на субстанціональному рівні та виразу результатів такого пізнання у доступній для людини узагальненій формі.

Якщо поняття дають нам можливість зчитувати, так би мовити, реальні економічні процеси у доступній для люд­ського сприйняття формі, то категорії являють собою більш складну сутнісну форму виразу закономірностей функціонування, розвитку та трансформації економічного життя людини, економічних систем, суспільства в цілому мовою науки. Визначень сутності поняття категорія можна знайти багато, найбільш розповсюджені такі, наприклад: категорія — 1) філософське загальне поняття, що відображає найбільш суттєві властивості та відносини предметів, явищ об’єктивного світу (матерія, час, простір, рух, причинність, якість, кількість тощо); 2) розряд, група предметів, явищ, осіб, об’єднаних спільністю якихось ознак; категорія (від грец. kategoria — висловлювання, судження, визначення, ознака) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення предметів об’єктивної дій­с­ності. Це найбільш загальні та фундаментальні поняття, що віддзеркалюють суттєві всезагальні властивості й відношення предметів і явищ дійсності, а тому є основою будь-якої методології[20].

У науковій літературі категорії розглядаються також як «гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності та пізнання». Вони виступають формами та стійкими принципами організації процесу мислення, «відтворюють властивості та відносини буття та пізнання у всезагальній та найбільш концентрованій формі». Водночас особливо підкреслюється думка, згідно з якою усі категорії науки знаходяться у певному зв’язку між собою, отже, являють систему, яка будується на основі єдності історичного та логічного, тому кожна категорія «може бути осмислена лише як елемент усієї системи» [11, с. 251].

Як бачимо, у цих визначеннях можна окреслити спільні (однопорядкові) ключові сутнісні ознаки та функції поняття категорія — вони пов’язані з уявленням про те, що, по-перше, категорія є сформульованою людською думкою, отже, доступною досліднику формою узагальнення сутності певних реальних об’єктивних процесів в економіці та суспільстві, що вже мали місце у житті людства, розвиваються у даний час або можуть відбутися за певних умов у майбутньому і, по-друге, саме існування таких сформульованих узагальнень щодо сутності окремих процесів, окремих дій, окремих форм відносин у процесі життєдіяльності людини та суспільства робить категорії ефективним інструментом дослідження внутрішніх (ендогенних) важелів функціонування та розвитку економіки, інших сфер суспільного життя.

Можна стверджувати, що поза існуванням такого наукового дослідницького інструменту як категорія, а для певних наук відповідно певної системи категорій, жодне дослідження, отже, проникнення у сутність причинно-наслідкових зв’язків руху будь-якої сфери суспільного життя, неможливе. У зв’язку з таким твердженням слід ще раз наголосити, по-перше, на необхідності визнання будь-якою економічною наукою існування певної глибинної сутності та змісту тих чи інших категорій і, по-друге, визнання існування певної інваріантності окреслених і визначених категорій, хоча це, звичайно, не означає змін у їх сутності через її розвиток, трансформацію, поглиблення тощо.