Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Ще й це?

Н о р а. І це.

Г е л ь м е р. На.

Н о р а. Ну от, тепер усе доведено до кінця. Отут я кладу ключі. Служниця знає, що в домі де лежить, краще за мене. Завтра, коли я поїду, Кристина прийде і спакує речі, які я привезла з дому. Хай їх відішлють мені.

Г е л ь м е р. Кінець. Кінець! Норо, ти ніколи й не згадаєш про мене?

Н о р а. Чому ж, я, мабуть, часто згадуватиму про тебе, про дітей і про цей дім.

Г е л ь м е р. Можна мені писати тобі?

Н о р а. Ні… Не можна. Цього не можна.

Г е л ь м е р. Але ж треба буде посилати тобі…

Н о р а. Нічого не треба посилати. Нічого.

Г е л ь м е р. Допомагати, коли буде потрібно.

Н о р а. Ні, кажу. Я нічого не візьму від чужого чоловіка.

Г е л ь м е р. Норо… Невже я назавжди лишуся для тебе чужим чоловіком?

Н о р а (бере свій саквояж). Ох, Торвальде, хіба що станеться диво з див…

Г е л ь м е р. Скажи, яке диво з див?

Н о р а. Що обоє ми так змінимося, щоб… Ні, Торвальде, я вже не вірю в дива.

Г е л ь м е р. Але я віритиму. Скажи, яке! Змінимося так, щоб?…

Н о р а. Щоб наше життя разом могло стати подружжям. Прощавай. (Виходить через передпокій.)

Г е л ь м е р (опускається на стілець біля дверей і затуляє обличчя руками). Норо! Норо! (Оглядається навколо і встає.) Порожньо. Її вже тут немає. (Обличчя його осяває промінь надії.) Диво з див?…

Знизу чути, як зачинилася, грюкнувши, брама.