Розділ «Підпори суспільства»

У л а ф. Спасибі, тату. Ну, то я не хочу бути підпорою суспільства.

Б е р н і к. Справді? Чому?

У л а ф. Ні, це, мабуть, так нудно!

Б е р н і к. Ти повинен бути сам собою, Улафе, все інше прийде згодом… А ви, Еуне…

Е у н е. Знаю, пане Бернік, — я звільнений.

Б е р н і к. Ні, ви залишитесь, Еуне, і… Пробачте мені!

Е у н е. Як? Адже «Індіанка» не йде сьогодні.

Б е р н і к. Вона й завтра не піде. Я дав вам надто короткий строк. Треба буде ґрунтовніше оглянути судно.

Е у н е. Слухаю, пане Бернік! Пустимо в хід нові машини!

Б е р н і к. Дуже добре, але головне, щоб робота була виконана ґрунтовно і сумлінно. Багато що в нас потребує ґрунтовного й сумлінного перегляду. А тепер на добраніч, Еуне!

Е у н е. На добраніч, пане консул. Спасибі, спасибі вам! (Виходить наліво.)

Б е т т і. Ну от, тепер всі пішли.

Б е р н і к. І ми зосталися самі. Моє ім’я не палає більше вогненними літерами, і світло скрізь погасло…

Л о н а. А ти б хотів, щоб це все знов запалили?

Б е р н і к. Ні за що в світі! До чого я дійшов! Ви жахнулися б, коли б дізнались. Я тепер ніби опам’ятався після дурману! Але я почуваю, що можу ще знову одужати і помолодшати. О, підійдіть ближче до мене! Ближче! Бетті! Улафе, хлопчику мій! І ти, Марто!… Я ніби зовсім і не бачив тебе всі ці роки…

Л о н а. Ще б пак. У вашому суспільстві всі — в душі старі парубки. Ви жінок і не помічаєте.

Б е р н і к. Правда твоя. І саме через це… Так, значить, це справа вирішена, Лоно, ти не поїдеш від нас?

Б е т т і. Так, не їдь, Лоно!

Л о н а. Ні, куди мені тепер їхати. Як я покину вас… Молоду пару, що тільки-но збирається звити собі гніздечко? Така вже моя доля — бути названою матір’ю. Ми з тобою, Марто, дві старі тітки… Куди ти дивишся?

М а р т а. Як небо просвітліло! Як ясно над морем! Щастя супроводить «Пальму».