Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Гм… Що ж ви на це скажете?

В і г е л а н. Скажу те, що казав і капітанові: «Пальма» в руці Божій. І крім того, перед нею поки що тільки перехід через Північне море. А фрахти зараз в Англії досить високі, отже…

Б е р н і к. Справді, коли відкласти, то це, у всякому разі, принесе нам збитки.

В і г е л а н. Та й судно таке солідне, до того ж застраховане на повну суму. Куди ризикованіша справа з «Індіанкою»…

Б е р н і к. В якому розумінні?

В і г е л а н. Вона теж вирушає завтра?

Б е р н і к. Авжеж. Судновласники дуже напосідали і, крім того…

В і г е л а н. Ну, коли ризикує вийти в море така стара посудина, та ще з таким екіпажем, то нам було б зовсім сором.

Б е р н і к. Так, так. Усі судові папери, мабуть, з вами?

В і г е л а н. Тут, тут.

Б е р н і к. Гаразд. У такому разі пройдіть до кабінету разом з паном Крапом.

К р а п. Прошу вас. Зараз все буде готове.

В і г е л а н. Дякую… У всьому ж іншому покладемось на волю провидіння, пане консул.

В і г е л а н і К р а п виходять до кабінету ліворуч. З саду входить Р е р л у н.

Р е р л у н. А! Як це я застаю вас удома в таку годину, пане консул?

Б е р н і к (задумливо). Як бачите.

Р е р л у н. Я зайшов, власне, до вашої дружини. Гадаю, що вона тепер особливо потребує слова розради.

Б е р н і к. Дуже можливо. Та й мені теж хотілося з вами поговорити.

Р е р л у н. З радістю, пане консул. Але що це з вами? Ви такий блідий, засмучений…

Б е р н і к. Справді? Так, та й як же інакше. Стільки зараз у мене справ, клопоту й турбот! І моє власне велике підприємство, і ця справа з залізницею… Слухайте, пане ад’юнкт, я хочу поставити вам одне запитання.