Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к і К р а п ідуть до кабінету.

Й о г а н (деякий час дивиться йому вслід). Гм!… (Хоче спуститися в сад, але спиняється, побачивши Марту, яка входить з правого боку, з корзиною в руках.) Ось і ти, Марто!

М а р т а. Ах, це ти, Йогане?

Й о г а н. А ти вже в похід так рано?

М а р т а. Так. Ти почекай трошки, зараз, мабуть, прийдуть інші. (Хоче йти наліво.)

Й о г а н. Слухай, Марто, ти завжди така зайнята і поспішаєш?

М а р т а. Я?

Й о г а н. І вчора ти ніби уникала мене, — мені не пощастило і двох слів з тобою сказати, — і сьогодні…

М а р т а. Так, але…

Й о г а н. А колись ми з тобою були нерозлучні… Росли разом, грались…

М а р т а. Ах, Йогане, з тих часів багато води спливло…

Й о г а н. Що ж, якихось п’ятнадцять років, не більше, не менше. По-твоєму, я так дуже змінився?

М а р т а. Ти? О, так, і ти теж, хоча…

Й о г а н. Що?

М а р т а. Ні, так, нічого.

Й о г а н. Ти, здається, не дуже зраділа, що я приїхав?

М а р т а. Я так довго чекала, Йогане… Надто довго.

Й о г а н. Чекала? Щоб я приїхав?

М а р т а. Так.

Й о г а н. Навіщо ж мені, по-твоєму, треба було приїхати?