Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

У Кодексі України «Про свідомість», стаття 2, частина перша,

після слів «ресурсів людської свідомості» доповнити закон

словами «і ресурсів свідомості інших істот, наділених свідомістю».

Із «Закону України про врегулювання діяльності психотехнологічних корпорацій»

Haru kourou no hana no en

Meguru sakazuki kage sasite

Chiyo no matsugae

Wakeideshi

Mukashi no hikari ima izuko

Scorpions — Kojo No Tsuki (Tokyo Tapes, 1979)[1]

 Федір розпочинав день з ранкового гоління. Щоранку він закінчував гоління ніжним бальзамом від Nivea Мen — «Extreme comfort». Щоб не бачити цього викриваючого в якомусь сенсі напису — «екстремальний комфорт» — парадоксального, бо начебто дає мужнім чоловікам змогу втішатися один на один м’яким бальзамом після гоління, що підриває в корені саму концепцію мужності — він відвернув від себе флакон етикеткою до стіни. Однак на зворотній стороні флакона той самий вислів «Extreme comfort» — було перекладено ще двома мовами: українською — «Екстремальний комфорт» і казахча — «Экстремалды жайлылық». Щоранку, поки він голився, його погляд знову пробігався незбагненною тюркською формулою чоловічого способу життя, яка поступово стала для нього своєрідним закляттям, міфологемою, що віддзеркалювала суть його тодішнього існування: «Экстремалды жайлылық».

— «Экстремалды жайлылық», — він пробував цю фразу на смак. «Жайлылық» означало «комфорт», проте варто пам’ятати, що цей комфорт — екстремальний.

За кілька тижнів, відколи відбулася історична зустріч Карманова і Гурова, відбулося породження одразу кількох відгалужень «Соми» — було створено Інститут соціо-гуманітарних досліджень як когнітивне ядро майбутньої мережі; закладено основи для розробницького відділення «Соми»; створено відділ глибокого прогнозування. Карманов провів окремо розмови з кожним новим працівником. Старшим серед них було призначено Віктора, який уже сам далі допомагав формувати департаменти нової компанії. Віктор прийшов у офіс «Соми» зі своїм горнятком і ложечкою, по-армійськи прив’язаною ниткою до ручки, і з обов’язками керівника справлявся чудово. Близько дванадцяти нових людей, котрих порекомендував Гуров, і які планували зробити психоінженерну практику своєю професійною діяльністю, підписали угоди з компанією «Сома» і на їхні трудові книжки одразу ж почав зараховуватися новий стаж.

Листопад якнайкраще підходив для початку їхньої діяльності. У ці довгі осінні вечори вони провели кілька стратегічних сесій за участю Карманова і Гурова, на яких було визначено базові принципи роботи «Соми» — починаючи від її прямої ринкової діяльності і закінчуючи визначенням стилю подачі інформації про психоінженерні розробки в мас-медіа. Це були вечори, з яких Федору запам’яталися здебільшого закочені рукави сорочки Карманова і Гурова, велика кількість чайних горняток і головний біль, викликаний світлом від електричних лампочок у кімнаті для нарад. Запам’яталися списані схемами фліп-чарти, гарячі, ледь не до сварок, дискусії, в яких найбільше кричав Слава, а найзапекліше відстоював свою позицію Віктор. Запам’яталися довгі нічні накури у нього на квартирі разом із Віктором, Смирною і Славою — а також, поперемінно, ще деякими психоінженерами, які полюбляли розмови «під димком». Запам’яталося, що Віктор більш за все любить зефір, а потім пряники — і що ці солодощі мають бути в офісі завжди і за будь-яких обставин, інакше Віктор перетворювався на перепончастокрилого демона із закрученими баранячими рогами.

Принциповим стало рішення скерувати головні інвестиції на довершення програми психоінженерних мов. Гуров оцінив, що при інтенсифікації зусиль усіх учасників процесу технологію можна довести до комерційного вигляду впродовж дев’яти місяців — стандартної тривалості циклограми підготовки космонавтів за часів СРСР. Карманов зголосився профінансувати підготовку і виїзну роботу близько ста психоінженерів різного ступеня досвідченості. Планувалося, що буде створено від трьох до п’яти осередків, де відбуватиметься експеримент. Учасники експерименту проживатимуть на закритих територіях — ішлося про відпочинкові бази чи не надто популярні серед туристів котеджі — де зможуть в інтенсивному режимі просуватися у формуванні нового, цілісного типу мови. Десь тоді ж і виникла ідея з Лінгвошоломом — спробувати поєднати візуальні мови з нейроінтерфейсом для комунікації. У час, коли мені випадала вільна хвилина і я міг відсторонитися від процесу, я дивився на всі ці рухи з зачудуванням. Усе виникало так швидко, наче раптом система отримала власний розум і стала самоорганізовуватися. Мені цей рух нагадував побудову мурашника.

Щоб краще зрозуміти принциповість психоінженерних мов, я попросив у Віктора роз’яснити, для чого ці мови, окрім як для передачі знань, нам потрібні.

«Смотри, — сказав він і глянув на мене своїм строгим орлиним оком. — Сознание содержит в себе неисчерпаемое множество зон, которые различаются по свойствам. Каждую зону сознания можно пробудить, развить и, в конце концов, довести до своего предела — дать ей возможность создать свой продукт. Это как железа́, которая формируется из общих тканей и специализируется в отдельный орган, а потом начинает выделять определенные гормоны. Так и здесь — в апофеозе каждая зона сознания может стать полноценным новым окном в Мир. Например, зона сознания, отвечающая за логическое мышление, породила математику. Зона сознания, отвечающая за чувствование силового взаимодействия, породила единоборства, политику, систему наказаний в обществе и так далее. Из зоны сознания, отвечающей за двоичную логику, родилась булева алгебра, из нее — языки программирования, из них — современные компьютеры, мобильная телефонная связь, интернет и так далее. Теперь представь, что будет, если у нас будет достаточно ресурсов, чтобы доводить до такого уровня дифференцировки любую функцию сознания. Каждая из них сможет породить такое же масштабное культурное явление, как интернет. С точки зрения развития человечества это похоже на рождение Сверхновой. Это выход за все мыслимые пределы существования человеческой цивилизации. Это и будет настоящим концом истории, как мы ее знаем. Но как двигаться в среде, для которой у тебя нет описания? Как объяснить другому то, для чего не существует еще слов? Вот для этого и нужны визуальные языки. Они как фотографии тех состояний, с которыми ты сталкиваешься. Они нужны для картографии еще неисследованных континентов, понимаешь? Вот, к примеру, у меня есть опыт создания в сознании двух потоков времени, причем один — линейный, а другой — перпендикулярный линейному. Так вот даже если у тебя никогда не было подобного опыта, но ты умеешь разворачивать языковые пиктограммы в переживания, я могу тебе передать свой опыт, хоть каким бы невообразимым он ни был».

Пошуки психоінженерів і наукові концепції Гурова, хоч і залишалися для мене екзотикою, дуже надихали. Завдяки Вікторові та Славі я все більше ставав обізнаним з методологією їхньої роботи і поволі переконувався, що в їхньому підході справді не було жодної езотерики, а лише сувора інженерна дійсність. Більше того, під впливом Віктора я сам почав опановувати ази медитації — у мене виходило все напрочуд добре, і Віктор жартував, що у любителів хапанути це завжди так, у них уже первісний досвід закладений.

Ми з Кармановим все більше часу проводили разом — власне кажучи, майже всі мої розмови зі Смирною того періоду були про нього. Це був мій період фанатизму і захоплення його особистістю. Карманов підсадив мене на стрільбу з лука — змусив мене купити власний лук і стріли, і ми, поки ще не почало замітати снігом, їздили на Гідропарк або на Труханів постріляти по автомобільних шинах. Для Карманова це було найкращим способом зняти напругу і під час цих зустрічей ми могли поспілкуватися про речі, які не вдавалося обговорити на нарадах. Якось він зізнався, що його фінансове становище за останній місяць різко погіршилося. За його словами, про наші експерименти з психоінженерами дізналися певні люди з Лондона, і його головні рахунки були заморожені.

«Це те, що я й казав. Їм не подобається, що ми збираємося зробити. Напряму вони не можуть зі мною воювати, але подібні речі стануть частішати, тому будь готовий».

«А як із фінансуванням експерименту? — спитав я. — У нас усе в силі?»