Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

«Я продав деяку нерухомість у Нью-Йорку, — мовив він. — На якийсь час повинно вистачити. Але тим скоріше нам потрібно виходити на світовий ринок і залучати міжнародні інвестиції».

Федора лякало те, з якою швидкістю він полишав старі заняття і кола знайомств — і як швидко набував нових. Він наче стояв у просвіті між двох світів, і звідти починало віяти якимось особливим свіжим вітерцем — ароматом чогось ірраціонального і небезпечного, що перевершувало людський світ. Звідти пахло так, як може пахнути великий степ перед грозою — пахло свободою. Туди хотілося проникнути і задихати цим новим, вільним повітрям. А те, що вдихнув, зберегти в собі щонайдовше.

Тим часом стратегічні сесії тривали. Остання з них була присвячена перспективам розвитку «Соми», і кілька доповідачів, у яких було потужне бачення щодо виходу «Соми» на міжнародні ринки, озвучували свої візії. За час, поки Федір спілкувався з психоінженерами, йому довелося сильно вдосконалитися в геополітиці, відкрити для себе з десяток нових трендів у світі високих технологій, а також перечитати основні праці по цивілізаційному конструюванню, починаючи з робіт Ярослава Ангелюка.

— И поскольку мы хотим делать реально двери в новый мир, я предлагаю брать сразу высшую планку, — продовжував розпалюватися на одній із сесій Віктор. — То есть, чтобы «Сома» была не просто компанией, а превратилась в реальное сетевое государство. Многие уже близки к этому. Например, Гугл уже озаботилась своей энергетической независимостью — у них там большие проекты для солнечной, ветровой энергетики и так далее. Но я думаю, нам нужно сделать шаг еще дальше — стать независимыми финансово — то есть, создать внутреннюю валюту. Сделать ставку на то, чтобы «Сома» получила особый юридический статус в мире, что-то вроде корпоративного анклава, который на особых правах может взаимодействовать с государствами, обмениваясь полезными вещами с ними.

— Тоді вже зразу треба планувати, щоб це були просто якісь плавучі острови, — каже Слава. — Як у цих хлопців з «ПейПел», які готуються запустити свої баржі в чиїхось дружніх водах. Тоді ми зможемо не залежати ні від кого, і плавати у водах то однієї країни, то іншої, залежно від того, як буде змінюватися політична ситуація.

— Нет, Слава, здесь мы выходим на более глубинное понимание. Нам надо претендовать на то, чтобы мы могли создать новый этнос — но уже выстроенный не на генетических основаниях, а на онтологических. И мы объединяем людей в нашем этносе по принципу наличия переживания трансценденции. Если у человека есть этот опыт, или есть его предощущение, и он хочет пополнить наши ряды — добро пожаловать. То есть, создается такой вот технологический этнос, который надстраивается над остальной реальностью по онтологическому критерию, который мы кладем в основу идентичности.

— Це вже схоже на окрему цивілізацію — зауважив Гнат, їхній юрист. — Цивілізація философів.

— Скорее, цивилизация технологов. Это новое сословие людей: не клан, не каста, не этнос — новая психическая раса человека.

— На чому базується твоє переконання, що якась держава, скажімо, Україна, погодиться на такий сепаратизм? — поцікавився у Чижа Слава.

— Во-первых, это не сепаратизм, это симбиоз. А во-вторых, мы будем производить такой продукт, что они сами захотят с нами сотрудничать, потому что у нас будут настолько мощные передовые технологии, что сейчас это даже страшно представить. Поэтому дружить с нами будет очень выгодно. Причем всем. Я анализирую этот вопрос в докладе и разбираю пять возможных сценариев. Вот, у меня здесь все прописано, — Віктор поклав доповідь на стіл перед Кармановим.

— Хорошо, я просмотрю. Отлично, — подякував той.

Опісля Віктора доповідав Гнат. Гнат був юристом зі серйозним метафізичним досвідом. Мовчазний і зосереджений, він кожне слово відважував як метал на військовому заводі. Про Гната розказували, що він, будучи родом із Миколаєва, глибоко захоплювався нео-ведантою і ченнелінгом. Вступивши в діалог з однією позаземною цивілізацією, яку сам Гнат описував як цивілізацію велетенських павуків-канібалів з Венери, він став свідком пришестя павуків на Землю. Один із таких павуків вселився в його дружину, що й стало причиною не лише для розриву стосунків, але й важкої психічної травми: утікаючи з дому в сильно зміненому стані свідомості, Гнат усі справи робив задом наперед — вдягнув задом наперед сорочку і штани, задом наперед вийшов з дому і так далі — це потрібно було для того, щоб не залишати слідів у часопросторовій тканині. Пішки, босоніж по снігу, він дійшов до Києва, де його вже зустріли Рубен із друзями, по чому довго відпоювали Гната свяченою водою. Гнат опісля тієї історії, кажуть, став ще замкнутішим, і було геть не зрозуміло, про що він думає насправді, однак, схоже, битва з павуками-людожерами виховала в ньому безстрашність і звіряче чуття на слабкість іншого, — Федір був більш ніж переконаний, що такий юрист як Гнат зможе відстояти «Сому» в будь-якому суді.

«Це був справжній, повноцінний психоз, — пояснював йому Слава історію Гната. — З галюцинаціями, з нав’язливими ідеями і так далі. Іноді вони трапляються в нашій практиці. Ніхто не знає, що тоді відбувається з іншою людиною — глючить вона чи бачить якусь іншу реальність. Там все змішується. Спочатку ти практикуєш, практикуєш, практикуєш і в тебе нічого не виходить, і ти сумуєш. Потім ти практикуєш далі, у тебе щось починає виходити, і ти радієш. А далі ти практикуєш ще сильніше, і до тебе приходять павуки з Венери і кажуть, що ти не Федір, а павук-канібал, і що в них є для тебе місія».

«І що тоді?»

«Уже нічого, — сказав Слава. — Якщо можеш — випий горілки і з’їж чогось жирного. Якщо не можеш — здавайся в лікарню. Якщо не можеш і цього — ну, тоді старайся просто діяти бездоганно, ким би ти себе вже на цей момент не вважав».

Гнат підійшов до роботи з «Сомою» більш ніж відповідально. Які потаємні думки він при цьому виношував і чи мали вони відношення до його міжпланетних комунікацій, було не ясно — було ясно лиш те, що появу «Соми» він щиро вітає і збирається захищати просування психотехнологій на ринок до останнього свого подиху.

Доповідь Гната відзначалася фундаментальністю. Він почав із розмірковувань про те, що у разі виникнення нового ринку потрібно буде подбати про нормативне закріп­лення їхньої діяльності в межах чинного законодавства. Як мінімум, Гнат пропонував зробити Україну офшором для психотехнічних досліджень, якими в Україні могли б займатися компанії з усього світу. А це означало дати юридичні визначення речам, які до цього ніколи у Верховній Раді не звучали й не проговорювалися. Так, Гнат ознайомив їх із проектами двох принципових юридичних актів — майбутнього Закону України «Про свідомість» і Закону України «Про психотехніки і розробку ресурсів свідомості». Закон України «Про єдиний реєстр активізованих зон свідомості» і його доповнення у першій редакції — «Про активізацію і реєстрацію пробуджених зон свідомості» — викликав особливий інтерес, оскільки передбачав складання державного кадастру пробуджених зон свідомості. Увінчував цей пакет документів найголовніший для «Соми» законодавчий акт — Закон України «Про психотехнологічні корпорації», який давав корпораціям можливість займатися своїми розробками вільно і відповідально, хоч що це означало б для ситуації з психотехнологіями. Сфера охоплення цих законів була такою широкою, що враховувала найнесподіваніші інновації в межах дослідження свідомості — зокрема й використання ресурсів свідомості не лише людини, а й інших форм життя, чим їх укладач ніби натякав на те, що крім землян, за якийсь час психотехнології в Україні розроблятимуть, можливо, й наші невидимі восьминогі друзі з Венери.

— Ми також беремо до уваги, що для подальшої законотворчої діяльності потрібно буде використовувати уже створені на той момент психоінженерні мови, щоб адекватно описувати зони свідомості, які будуть вноситися у Державний кадастр пробуджених зон свідомості.

— Я понял, — озвався Віктор і сплеснув руками. — Там при Верховной Раде тоже будут нехило долбить, чтобы читать наши иероглифы!

Доповідь Слави, на відміну від строгого, сухого Гната, була переповнена метафорами, образами і жартами. Йому приносило задоволення смішити інших і зал то вибухав реготом, то знову прислухався до Славиних пропозицій. Однією з вибухових реплік стала пропозиція підготувати армію, як він висловився, «маленьких українських тімоті лірі», що «литимуть воду на млин революції свідомості». Підшуковувати «маленьких тімоті лірі» планувалося в середовищі викладачів і аспірантів на філософських факультетах. Як відомо, ця категорія була оплачуваною в системі української освіти найменше, а відтак, знайти з нею діалог на основі фінансової підтримки не склало би труднощів.