Розділ «Частина третя. Экстремалды жайлылық»

— Бойові ро́боти?!

— Ти нічого не чув? Ти відстав від життя, Могило! Транс­гуманісти запропонували Гурову зайнятися підготовкою кадрів для управління аватарами. Вони хочуть розробити нейроінтерфейс, який сполучить оператора і тіло аватара, і Гуров вважає, що психоінженерні мови дадуть змогу це реалізувати. Потрібно, щоб мозок оператора був здатний генерувати певний каталог імпульсів, які аватар міг би розпізнавати як різні сигнали. Психоінженери це вже вміють робити — у них велика підбірка станів, в які вони вміють входити, тому їм це дається відносно просто. Гуров надіслав мені відео з однієї лабораторії — ось, подивися...

Карманов відкрив одне з вікон на робочому столі комп’ютера і ввімкнув запис, зроблений любительською відеокамерою. На екрані — інтер’єр якоїсь лабораторії — видно комп’ютери, пару людей і хлопця з тканинним чохлом на голові, від якого тягнеться цілий пучок дротів. Посередині кімнати стоїть стіл з людиноподібною головою робота. Хлопець подумки посилає роботу сигнали, а голова робота обертає очима, відкриває рот і хмурить брови.

— Віктор повідомив, що в самій Гімназії назріває розкол — частина зараз підтримує трансгуманістів і готова брати участь в розробці візуальних мов, а частина вважає, що аватари будуть використані не для продовження життя хворим людям, а для формування бойової армії. Плюс є ще третя група, з православним ухилом, які кажуть, що співпрацювати з трансгуманістами — це сатанізм. Ситуація загострюється. І Віктор пропонує, якщо Гуров відмовиться працювати з «Сомою», просто присвоїти собі результати розробок, які ми спонсоруємо, бо техніки уже, по суті, не Гуровські, а належать тим людям, які ними користуються. Одним словом, Могило, у нас, так би мовити, передреволюційна ситуація... Я розповів Гурову про наш Когнітивний форум, і він дуже зрадів, казав, що це саме на часі. Хороший спосіб всіх об’єднати.

Карманов знову пустив відео, де Рубен від імені Нової Трансценденції відповідав на запитання українських політичних сил.

— Останется ли человек ценностью для вас в будущем, или вы собираетесь его необратимо изменить? — цікавилися в Нової Трансценденції Антифашисти.

Рубен скинув своїми перськими бровами:

— Вы готовы принять, что вы не в состоянии сейчас понять ответ, ради того чтобы я мог промолчать сейчас, дабы не порождать лишних предрассудков? Если на вопрос нет ответа, значит, он задан так, что на него нельзя ответить.

— Це точно ніби я говорю... — озвався Карманов. — Могило, може виявитися, що вся наша ідея з корпорацією повинна взагалі відбутися інакше... Адже корпорація — не єдиний спосіб впливати на історію. Можливо, я не повинен приєднуватися до якоїсь групи, а маю бути окремою силою... Однак тоді ситуація ускладнюється в рази. Що ти скажеш на це, Могило?

— Що складніший суперник, то цікавіша гра, — стримано відповів Федір.

— Ти вже афоризмами заговорив?

— Це не я. Це сказав Джохар Дудаєв своєму онукові, коли того обступили танки і він попросив про підмогу. Ви генерал, вам видніше.

Федір вийшов з бізнес-центру на прохолодну вечірню свіжість, що тут, на Бесарабці, в київському даунтауні, пахла вихлопними газами, грішми і великими справами. Сівши в авто, він поїхав на Поділ, до Ландошів, щоб розділити цей вечір з ними. Він уже кілька тижнів не заїжджав до друзів і тепер відчував потребу зануритися в трішки езотеричний, трішки артистичний донецько-індійський затишок їхньої родини. Шторми на роботі змушували його шукати прихистку у чомусь знайомому і затишному: у цигарках, у доброму напасі, у теплій розмові на пропахлій олійними фарбами кухні.

Вадік зустрів мене з такою радістю, як міг би радіти один синайський схимник іншому в часи преподобного Антонія — з належним випадкові лобзанням вуст і воздаванням хвали Всевишньому. Ми розкурили молитви і піднесли їх високо до небес, Киріє елейсон.

Останіми днями, в передчутті Кінця світу, Вадік почав писати пісні — вони були приблизно такого змісту: «У меня на десктопе иконка — святой Планктоний, я хожу на работу... Поезд из Куничонга приедет с опозданием... Куда смотрит Хаббл...», — і безсмертний приспів: «Я региональный представитель дистрибюции высшего знания (повторювати двічі)». Так само, як у фізиці, вакуум буває високим, надвисоким і екстремальним, так і відсутність слуху у Вадіка наближалася до абсолютної — однак у цьому, як і в вакуумі міжзоряного простору, була своя краса. Вадік милостиво дозволив підігравати йому на тамбурині, і ми домовилися, що ми — шалено популярна в усіх трьох світах музична група, і назвали себе «Компас психотуриста» — спеціально для тих, хто заблукав.

— Слухай, Фєдю, — сказав Вадік. — Як ти дивишся на те, щоб податися кудись у Непал? Ми з Тонею зараз серйозно думаємо над тим, щоб поїхати з України.

Поїздка на Зону не минула безслідно для Ландошів. Тоня, як і просив собі Вадік, «збожеволіла». Тепер вона теж курила разом зі своїм чоловіком траву, увірувала в масонів та ілюмінатів і шукала золотий пил мудрості в астрологічних календарях для пасічника, котрі продавалися у кожному переході метро. Те, що Тоня розмірковує про виїзд з України і готова розпрощатися зі своєю дорогоцінною роботою в міжнародній компанії, з дорогоцінними неврозами і дорогоцінними поличками з усякими-усякими потрібними штучками, було явною ознакою нестабільності її психіки. Якщо Карманов і Гуров дивилися на наближення краху світової системи спокійно і розміщували його десь між 2015-м і 2045-м, то Ландоші були впевнені — останні дні прийдуть точно згідно з майянським календарем, 21 грудня 2012-го року, і до них краще підготуватися заздалегідь.

— Нормальні люди вже всі виїхали, — додала Тоня, чим тільки підтвердила здогадку Федора, що їй «зірвало дах».

— Там житло взагалі дешеве. Мангове лассі з гашишем, масала-чай і чапаті, чисте повітря, Гімалаї, у Катманду є храм Пашупатінатга — там баби сидять і курять, для них це щоденна духовна практика, — Вадік покладав великі надії на те, що вони з Федором стануть частими відвідувачами храму Пашупатінатга і причастяться до древньої традиції.

— Катманду — це цікаво, — відповів Федір.