Розділ «Літак»

— Почекай! Ще рано!

— Яка висота? — Різке збільшення тиску затопило голову Єгора дошкульним болем. Росіянину здавалося, наче запалений мозок розриває на шматочки зграя голодних піраній. — Висота, Еліаше?

— Двісті тринадцять[111].

Амір Бахтіар перемкнувся на частоту 124,0:

— Е-е… дайте вектор на Скарду… будь ласка.

— Три-чотири-один, вас зрозумів. Ваш курс сто тридцять. Смуга п’ятнадцять готова. Повторюю, ваша смуга — один-п’ять. — Диспетчер Скарду, побачивши, що на радарі курс лайнера не змінився, запитав: — Альтаїр три-чотири-один, ви можете керувати літаком?

— Ні… Неконтрольований…

Кривлячись від болю, Парамонов посунув уперед важіль, що керував тягою двигуна № 2. Літак почав вирівнюватися, проте майже відразу по тому спрацював вібросигналізатор на штурвалах — водночас із вирівнюванням задирався ніс, і 777-й втрачав горизонтальну швидкість. Єгор ривком збавив тягу.

Несподівано Еліаш загорлав як несповна розуму:

— Там гора!

Парамонов скинув голову:

— Бачу!

Попереду й трохи праворуч у небо врізався гострий кряж.

— Повертай! Повертай! Ліворуч! — Так наче росіянин міг у якийсь магічний спосіб примусити літак його слухатися. — Ми вріжемося в гору!

Єгор занімів, не знаючи, що робити. Ліворуч вони не повернуть. Якщо він збільшить тягу, літак задере носа та звалиться з потоку. Якщо не збільшить, вони не перелетять кряж.

— Я не хочу помирати! — заскиглив другий пілот.

— Аміре, стули пельку! — Еліаш Зоммер тремтливо зітхнув і крикнув Парамонову: — Тягу на правий!

— Не можу! Він задирає ніс! Ми звалимося в плоский штопор!

— Ну ж бо!

— Гора! Гора! — Амір Бахтіар тицяв рукою у моторошно сіре кам’яне ікло, що швидко виростало у вікні.