Розділ «Гора»

— Я сказав лише, що можу спробувати. Рік чи два тому уряд Непалу звернувся до тайського уряду із клопотанням про звільнення ув’язнених непальців, нібито в Непалі був землетрус, тож країні дуже потрібні робітники. Тайці погодилися, і на цей момент непальців у тюрмах Таїланду немає. Гадаю, ми спробуємо провернути щось схоже з Артемом: в Україні війна, непросте становище, хлопці можуть стати в нагоді своїй Батьківщині, те-се. Я зустрічався зі знайомим майором королівської поліції, він готовий допомогти за тридцять тисяч доларів. Ми витягнемо хлопця і переправимо до Камбоджі. Але часу на роздуми нема: потрібно домовлятися до суду, інакше буде пізно.

— Я згодна, — випалила Анна. — Я дістану гроші. Як передати?

Він посерйознішав.

— Особисто, звісно. Як іще? Мусите бути тут о дев’ятій ранку в четвер. Не пізніше.

— Де?

— У посольстві.

— А якщо я не знайду квитків на літак?

— Мене це не обходить. Хочете врятувати сина, знайдіть і гроші, і спосіб бути у Бангкоці вранці 11 травня. Другого шансу не буде.

Сльози покотилися знову. Перед тим як відповісти, Анна стиснула губи — рішуче й водночас розпачливо, — наче дитина, яку висміюють однолітки.

— Я зрозуміла. Я приїду.

— І надалі телефонуйте мені на цей номер. Більше не телефонуйте до посольства.

— Добре.

Помовчавши, Ілля додав:

— Тридцять тисяч. Готівкою.

Вона кивнула, і довгасте обличчя зникло з екрана.

Тихо шморгаючи, Анна півхвилини просиділа над телефоном. Потім підскочила, кинулася до книжкової шафи й узялася витягати сховані поміж книжок гроші. Сховків — доволі умовних — було лише два, і в сумі Анна вигребла з них дві тисячі двісті доларів і трохи більше за сорок тисяч гривень. На їхньому спільному із Владом рахункові лежало ще дев’яносто одна тисяча гривень, але скільки все це разом буде в доларах жінка рахувати не стала — і так зрозуміло, що недостатньо, — натомість швидко перевдягнулася та сяк-так привела себе до ладу.

Забравши гроші й банківські картки, Анна застрибнула в уже місяць не митий «Ford Kuga» та поїхала до центру Рівного. Машину залишила на стоянці за Перинатальним центром, звідти пішки дісталася до приміщення на проспекті Миру, де колись були авіакаси «КийАвіа», а тепер містився офіс туристичної компанії із кострубатою назвою «Парадиз»: Анна не знала, як купувати квитки в Інтернеті, а тому потребувала допомоги. За десять хвилин вона вийшла з офісу із роздруківкою електронного квитка в один бік від Жулян до Бангкока із пересадкою в Дубаї. Готівки в гаманці поменшало на дванадцять тисяч гривень.

У відділенні «ПриватБанку» на розі проспекту Миру та вулиці Симона Петлюри Анна зняла в касі дев’яносто тисяч гривень, потім по Петлюри вийшла на Соборну й у «Прем’єр-Галереї» обміняла всі гривні на долари. Заховавшись у кутку за будкою обмінника, жінка перерахувала гроші: тепер разом із тими, які дістала зі сховку в шафі, у неї на руках було шість тисяч шістсот доларів. Поклавши їх до сумки, Анна залишила «Прем’єр-Галерею» та попрямувала до майдану Незалежності.

16:26

Анна зачекала, доки невисокий чоловік у завеликій футболці й джинсах, таких широких, що нагадували спортивні штани, забере свою каву, і тільки потому зайшла до кав’ярні «Куток Янголів». Тридцятитрирічна Ольга Данко всміхнулася до неї з-за прилавка, та усмішка зів’яла, щойно вона розгледіла Аннине обличчя.