Розділ IV

— Благаю вас, — заскиглила вона, дивлячись то на нього, то на мене. — Тодді пішов грати у футбол, я маю власні гроші й не хочу залишатися сама з ними, будь ласка.

— Нехай іде, — сказав я Енді, і вона кинула на мене вдячний погляд.

Енді запхав руки до кишень.

— Ну гаразд, — мовив він їй без жодного виразу.

Я подумав, що вони схожі на двійко білих мишей. Тільки що Кітсі — це миша-принцеса, грудочка цукрової вати, тоді як Енді — різновид нещасної, анемічної миші з зоомагазину, яку ви купите хіба для того, щоб згодувати її удаву.

— Збирайся швидше. Давай, — сказав він, коли вона завмерла на місці, витріщившись на нього. — Ходімо. Я не збираюся чекати тебе. І не забудь свої гроші, бо я не платитиму за твій гамбургер.

Я не ходив до Гобі кілька наступних днів, щоб підтримати Енді, хоч атмосфера в домі була такою напруженою, що перебувати в ній мені зовсім не хотілося. Енді мав слушність: годі було збагнути, що накоїв Платт, бо місіс і містер Барбури поводилися так, ніби нічого не сталося (але таки сталося, в цьому сумніватися не випадало), а сам Платт також не говорив ні слова й лише похмуро сидів над своєю мискою, а волосся затуляло йому обличчя.

— Повір мені, — сказав Енді, — атмосфера тут краща, коли ти присутній. Вони намагаються розмовляти й докладають усіх зусиль, щоб їхня балачка була нормальною.

— А що він накоїв, як ти думаєш?

— Чесно кажучи, я не знаю. І не хочу знати.

— Присягаюся, що хочеш.

— Справді, хочу, — погодився Енді. — Але не маю найтуманнішого уявлення.

— Ти думаєш, він когось одурив? Щось украв? Жував гумку в каплиці?

Енді стенув плечима.

— Останній раз він потрапив у халепу за те, що врізав комусь по пиці палицею для гри в лакрос. Але тут було щось інше. — Потім Енді заявив ні сіло ні впало: — Мати любить Платта найбільше.

— Ти так гадаєш? — ухильно поцікавився я, хоч і знав, що він має рацію.

— Тато найбільше любить Кітсі. А мати — Платта.

— Вона також дуже любить Тодді, — сказав я, перш ніж зрозумів, як це прозвучало.

Енді зробив гримасу.

— Я подумав би, що мене підмінили відразу після народження, — сказав він. — Якби не був такий схожий на матір.