Розділ X

— А я був подумав, що він ваш щирий друг.

Розгубившись, вона закліпала віями, і мені стало соромно за свій тон.

— Власне, — рішуче відповіла вона. — Він мій близький знайомий. Тобто — він розмовляє зі мною, як близький знайомий. Але він так розмовляє з усіма.

— Як ви з ним познайомилися?

— Гейвісток — волонтер у Нью-Йоркському історичному товаристві. Він знає все і знайомий із кожним. Хоч, між нами кажучи, не думаю, що він справді прямий нащадок Вашингтона Ірвінга.

— Справді?

— Так, але, попри це, він чарівний. Тобто він знає абсолютно кожного… стверджує, що він рідня не тільки Вашингтону Ірвінгу, а й Асторам[187], і хто зможе довести протилежне? Дехто вважає цікавим той факт, що багато родичів, на яких він посилається, вже померли. Проте, знову-таки, Гейвісток чоловік чудовий або вміє бути таким. Він часто навідує старих жінок — ти ж чув від нього про одну з таких щойно. Він справжній довідник з історії Нью-Йорка — знає дати, імена, генеалогії. Перед тим як ти підійшов, він розповідав мені про історію кожної будівлі на цій вулиці, про всі відомі скандали, про вбивство в сусідньому таунгаузі 1870 року — він знає абсолютно все. Хоч кілька місяців тому на ланчі він розважав сусідів по столу вкрай непристойною історією про Фреда Астера[188], яка, на мій погляд, просто не може бути правдивою. Фред Астер! Щоб він лаявся, як матрос і влаштовував істерики! Я повторюю, що зовсім не повірила тій його розповіді — ніхто з нас не повірив! Ченсова Бабуся знала Фреда Астера, коли він працював у Голлівуді, й вона казала, що то був один із наймиліших чоловіків. Вона ніколи не чула, щоб хтось говорив протилежне. Звичайно, декотрі з колишніх зірок поводилися жахливо, й ми також чули всі ці історії. Ох, — із розпачем у голосі продовжила вона без жодної паузи, — як я стомилась і хочу їсти!

— Сядьте, — сказав я, підвівши її до вільного стільця, мені було її дуже шкода. — Принести вам чогось поїсти?

— Ні, не треба. Я хочу, щоб ти посидів зі мною. Хоч, думаю, я не маю права тебе привласнювати, — сказала вона непереконливим тоном. — Почесного гостя.

— Обіцяю, я лише на хвилину. — Я ковзнув поглядом по кімнаті. Офіціанти носили таці з закусками, а в сусідній кімнаті був накритий стіл, але мені терміново треба було поговорити з Гобі. — Я повернуся так швидко, як тільки зможу.

На щастя, Гобі був дуже високий — фактично вищий за всіх, тому мені було неважко знайти поглядом його, маяк безпеки в натовпі.

— Гей, — гукнув хтось, зловивши мене за руку, коли я вже майже дістався до Гобі. Це був Платт у зеленому оксамитовому костюмі, який тхнув нафталіном, пом’ятий, стривожений і вже добре напідпитку. — Між вами двома уже все о’кей?

— Ти про що?

— Ви з Кітсі вже все залагодили?

Я не знав, як йому відповісти. Після кількох секунд мовчанки він закинув пасмо свого русявого з просивиною волосся за вухо. Обличчя в нього було рожеве й розпухле від передчасного середнього віку, і я подумав (уже не вперше), що, відмовившись дорослішати, Платт утратив усю свою свободу; що, протинявшись так довго без діла, він розтратив до останньої крихти свої спадкоємні переваги; і тепер йому завжди судилося блукати на задвірках вечірок із келихом джину з лаймом у руках, тоді як його набагато молодший брат Тодді, який ще навчався в коледжі, стояв і жваво спілкувався в гурті людей, серед яких директор коледжу Ліги плюща, фінансист-мільярдер і видавець серйозного часопису.

Платт досі дивився на мене.

— Послухай, — сказав він. — Я знаю, що це не моє діло, але ти і Кітс…

Я знизав плечима.

— Том її не кохає, — гаряче промовив Платт. — Твоя поява — це найкраще, що будь-коли траплялося з Кітсі, й вона це знає. А як він до неї ставиться! Вона була з ним, мушу тобі сказати, в той вікенд, коли загинув Енді. То була найважливіша причина, чому вона послала Енді подбати про тата, знаючи, що Енді з ним безпорадний, чому не поїхала до нього сама. Том, Том, Том! Тільки про Тома й розмова. І коли вони разом, то вона для нього «вічне кохання», «моя єдина» (чи, принаймні, так вона розповідає), але, повір мені, за її спиною він висловлюється зовсім по-іншому. Бо, — він роздратовано затнувся, — як він водив її за ніс, постійно канючив гроші, волочився за дівками, а їй брехав, на все це мені було гидко дивитися, мамі й татові теж. Бо, по суті, вона для нього такий собі талон на харчування. Таке його ставлення до неї. Але не питай мене, чому вона втратила розум через нього. У неї просто дах поїхав.

— І, схоже, досі не повернувся.