Розділ «День перший»

— Серйозно?

— Ну.

— Ну і шо вона сама його не забере? — питає Віра.

— Робота в неї, — неохоче пояснює Паша і пробує перевести розмову. — Шо за шуба в тебе така?

— Це не моя, — пояснює Віра. — Це я в офісі взяла.

— А де працюєш?

— У масажному салоні.

— Шо це? — не розуміє Паша.

— Ну, салон такий, — підбирає слова Віра. — Просто офіційно це називається масажним салоном. Знаєш, великий такий новий бізнес-центр на проспекті?

— Знаю, — згадує Паша.

— Ну ось, там наш офіс. У нас там ще вивіска туристичної фірми. Багато хто думає, що ми справді туристична фірма. Коротше, я зранку там прокинулась, ну, в салоні. В офісі, — виправляється вона. — Наш район якось до цього не обстрілювали особливо. А тут почало прилітати. Побігли на вокзал, хто в чому. Я чиюсь шубу схопила. Більше нічого. У мене під нею лише ліфчик і джинси. Чорт, якось би додому потрапити, переодягнутись.

Паша хоче її підтримати, але не придумує як, тому просто мовчить.

— Слухай, — знову не витримує вона. — Ну ладно я. У мене робота така. А ти чого його раніше не забрав? Ти ж бачив, шо тут робиться. Ти телевізор дивишся?

— Не дивлюсь, — говорить Паша. — І політики не люблю.

— Ну от і сиди тепер тут, — злісно відповідає йому Віра. — Учитель хуїв.

За якийсь час вона підводиться, давай, каже, вставай, шо тут сидіти. Паша слухняно встає, підхоплює рюкзак, поправляє окуляри (добре, що в темряві вона цього не бачить), іде за нею. На вулиці зупиняються.

— Куди тепер? — вагається Паша.

— Давай повернемось до цих, у підвал, — пропонує Віра. — Пізно вже, куди ти підеш? До першого патруля?

— Та ну, — не погоджується Паша. — Не хочу я в підвал. Там стільки народу.

— Ну, як хочеш, — сухо говорить Віра.