Розділ «ПРОКЛЯТА смоковниця»

(Посвята для тих, хто виріс серед злиднів та й без прихильного слова)

При шляху зростала смоква на камінню...

Хто ішов — топтався по її корінню...

На палючім сонці... без роси й води...

Ще на ній ніколи не росли плоди.

От ішов Учитель — забажав він сісти,

З довгої дороги забажав і їсти:

Став шукати плоду в смоквинім гіллі.

Не знайшов нічого — та й прокляв її.

Припочить під нею сів з учениками.

Луснуло коріння в них попід ногами,

Та й усохла смоква... Бідне деревце!

Ти росла без плоду... Винно ти за це?!

— Може, дозволите прочитати ще й четверту строфу, що ви її заборонили мені читати? — насмілився попрохати Костянтин.

— Та вже читайте, коли так цікаво вам, — неохоче згодивсь автор. І Костянтин дочитав:

Ах, попівство й досі сміє нас навчати:

«Треба неплодюче дерево зрубати,

Треба геть спалити, щоб і попіл згас!» —

Багачі! радійте! віра ця — для вас.