Розділ «Частина V»

Харрі розуміюче всміхнувся й подивився на останню сигарету. Начальник рішуче допив залишки пива й обтер рот тильною стороною долоні.

– Він що-небудь сказав?

Харрі звів брову:

– Ви про Волера?

– Так. Він що-небудь сказав перед смертю? Що-небудь про своїх спільників? Про тих, із ким він працював?

Харрі вирішив зберегти останню сигарету.

– Ні. Нічого. Абсолютно нічого, – відповів він.

– Шкода. – Співрозмовник подивився на нього без ніякого виразу. – А ці записи, які було зроблено, вони нам не можуть у цьому допомогти?

Харрі зустрівся з ним поглядом. Він знав, що цей чоловік пропрацював у поліції все життя. У нього була виразна зовнішність: ніс гострий, як лезо сокири, вузькі губи та великі натруджені руки. Він був тим, що називають кістяком організації, твердим і міцним гранітом.

– Хто знає, – відповів Харрі. – Але чого даремно турбуватись, якщо у нас однаково буде версія, що не дозволяє хибних тлумачень. – Харрі нарешті відколупнув шматочок лакового покриття.

Немов по сигналу, світло в барі почало блимати.

Харрі підвівся. Вони дивились один на одного.

– Підвезти? – запитав начальник кримінальної поліції.

Харрі похитав головою:

– Мені недалеко.

Начальник довго і міцно тиснув йому руку. Вже у дверях Харрі обернувся:

– До речі, згадав, що Волер сказав перед смертю.

Сиві брови зметнулися вгору.

– І що? – обережно запитав начальник кримінальної поліції.

– Він сказав: «Будь ласка».