Розділ «Частина V»

Мьоллер і Харрі сиділи й дивились, як вони мовчки стоять, обнявшись.

У Мьоллера задзеленчав мобільний телефон. Він двічі сказав у трубку «так», один раз «єсть» і прибрав телефон у кишеню.

– Беата. У сміттєвому ящику в дворі будинку Барлі знайшли мішок із повною екіпіровкою велокур’єра.

– Гм…

– Буде справжнє пекло, – вів далі Мьоллер. – Усі хочуть увірвати від тебе шматочок, Харрі. Акерсгата, НРК, ТВ-2. Й іноземці теж. Уявляєш, про велокур’єра-маніяка чули вже навіть в Іспанії. Ну та що я тобі розповідаю. Ти ж через таке вже пройшов.

– Переживу.

– Переживеш. Знаєш, у нас же є кадри всіх подій у гуртожитку. Ось тільки не розумію, як це Танген примудрився в неділю ввечері ввімкнути апаратуру в своєму автобусі й, забувши її вимкнути, поїхав до себе в Хьонефос. – Мьоллер із підозрою подивився на Харрі, але той нічого не відповів. – Ти просто щасливчик, у нього на жорсткому диску вистачило місця на декілька діб запису. Неймовірно. Виходить так, ніби все спланували заздалегідь.

– Майже, – пробурмотів Харрі.

– Готується велика внутрішня чистка. Я подзвонив у ОСО і повідомив про діяльність Волера. Ми не хочемо, щоб учасники його «ліги» залишалися служити в поліції. Перша нарада завтра, покладемо цьому край, Харрі.

– Ясно, шеф.

– Мені здається, ти не надто в це віриш.

– Ну… А ви?

– Чому я маю в цьому сумніватися?

– Тому що ви теж знаєте, на кого можете покластись, а на кого – ні.

Мьоллер двічі моргнув, не знаходячи підходящої відповіді. Потім швидко поглянув на поліцейського за кермом.

– Можете трішки почекати, шефе? – Харрі вийшов із машини.

Ракель відпустила Олега, і той зник за дверима. Вона стояла, схрестивши руки на грудях. Коли Харрі підійшов зовсім близько, вона подивилася на його сорочку:

– Ти ввесь промок.

– Ну… Коли йде дощ…

– …я мокну. – Вона сумно всміхнулась і погладила його по щоці. – Тепер усе закінчилося?