Розділ «Частина V»

Харрі сидів на задньому сидінні і обіймав Олега. Назустріч їм по порожньому тротуару на Вальдемар-Транесгате, пританцьовуючи, йшла парочка. Минула година з тієї миті, як Харрі, Свен і Олег вийшли з ліфта і з гуртожитку під дощ, знайшли розкидистий дуб, який Харрі бачив іще з вікна, і сіли під ним на суху траву. Після цього Харрі насамперед подзвонив в редакцію «Дагбладет» і поговорив із черговим. Потім він подзвонив Б’ярне Мьоллеру, розповів йому про останні події й попросив розшукати Ейстейна Ейкелана. І тільки після цього розбудив своїм дзвінком Ракель. Через двадцять хвилин майданчик перед гуртожитком освітлився спалахами фотоапаратів і вогнями блималок: як завжди, преса і поліція з’явилися разом – як Гог і Магог.

Харрі, Олег і Свен сиділи під дубом, спостерігаючи, як люди вбігають у гуртожиток і вибігають із нього.

Потім Харрі загасив сигарету і сказав:

– «Character».

Свен кивнув, але зауважив:

– Таку я не пам’ятаю.

Коли вони вийшли зі свого укриття, на них тут же налетів Б’ярне Мьоллер і заштовхав у поліцейську машину.

Спочатку їх відвезли в Головне управління для попереднього надання свідчень, яке Мьоллер делікатно назвав «розбором польотів». Коли Свена забирали в ізолятор, Харрі наполегливо зажадав, аби коло його камери цілодобово чергували поліцейські зі служби охорони. Мьоллер із деяким здивуванням запитав, чи дійсно така велика вірогідність втечі. Харрі у відповідь похитав головою, і Мьоллер вирішив запитань більше не ставити.

Потім вони подзвонили й попросили патрульну машину, щоб доставити Олега додому.

Світлофор неприємно пищав у нічній тиші. Парочка перетнула Веллансгате. Жінка тримала над головою куртку, яку, очевидно, дав їй чоловік. Той ішов у наскрізь мокрій сорочці й чогось голосно сміявся. Харрі здалося, що він із ними знайомий.

Спалахнув зелений. Перш ніж поїхати, Харрі помітив під курткою руде волосся.

Коли вони проїздили Віндерн, дощ несподівано скінчився, хмари розійшлися, ніби завіса, відкриваючи погляду новонароджений місяць у чорному небі над Осло-фіордом.

– Нарешті, – сказав Мьоллер, із усмішкою обертаючись до пасажирів.

Харрі вирішив, що він про дощ.

– Так, нарешті, – погодився він і продовжував дивитися на місяць.

– А ти дуже хоробрий хлопець. – Мьоллер поплескав Олега по коліну, хлопчик блідо всміхнувся й подивився на Харрі.

Мьоллер знову обернувся до дороги. Живіт перестав боліти – як рукою зняло.

Ейстейна Ейкелана знайшли там же, куди привели Свена Сівертсена, – в камері попереднього ув’язнення. Якщо вірити записам Плакси-Грота, його посадив туди Том Волер за підозрою у водінні таксі у п’яному стані – аналіз показав крихітну проміле алкоголю в крові. Коли Мьоллер розпорядився відкинути всі формальності й негайно відпустити Ейкелана, Плакса-Грот раптом виявився на подив поступливим, навіть не комизився.

Патрульна машина звернула на гравійну доріжку і стала біля будинку. Ракель чекала їх на ґанку.

Перегнувшись через Олега, Харрі відчинив двері. Хлопчик вистрибнув і побіг до матері.