Розділ «Частина V»

Свен простягнув руку й узяв у Олега одну лампу.

– По-перше, мої очі мають звикнути до темряви, – пояснив Харрі. – По-друге, коли двері відчиняться, стріляти в нас буде набагато важче.

– Волер? У підвалі? – з сумнівом у голосі запитав Свен. – Облиш, хто таке переживе? – Він указав лампою на бліду, немов воскову, руку на підлозі. – Уяви собі, скільки крові він утратив.

– Я прораховую всі можливі варіанти, – відповів Харрі.

Стало темно.

Тік-так, тік-так.

Харрі зробив крок із ліфта, подався вбік і пригнувся. Почув, як зачинилися двері за спиною. Дочекався, поки ліфт поїде. Вони домовилися, що Олег зі Свеном піднімуть ліфт і зупинять його між підвалом і першим поверхом, де вони будуть у безпеці.

Харрі затамував подих і прислухався. Поки що ніяких слідів примари. Він випростався на повний зріст. Крізь віконце дверей в іншому кінці підвалу падало світло. Навкруги громадилися садові стільці та столи, старі комоди й лижі. Харрі почав навпомацки пробиратись уздовж стіни. Знайшов двері й відчинив їх. У ніс ударив солодкувато-нудотний запах сміття. Те, що треба. Він зайшов усередину. Повітря було спертим і жарким від гниття. Ступаючи по набитих відходами пакетах, яєчній шкаралупі й упаковках із-під молока, Харрі дістався дальньої стіни. Там лежав пістолет. Один шматок клейкої стрічки й досі був на нім. Переконавшись у тому, що пістолет, як і раніше, заряджений, Харрі повернувся в підвал.

Він обережно йшов на світло до тих самих дверей. Вони мають відчинятися на сходи.

Коли він підійшов ближче, то побачив за склом темний силует. Обличчя. Харрі мимоволі пригнувся, але тут же зрозумів, що людина з того боку не бачить його в темряві. Узявши пістолет двома руками, він повільно зробив два кроки вперед. Обличчя було притиснуте до скла, Харрі розрізняв його риси. Він узяв його на мушку. Це був Том. Широко розкритими очима він дивився крізь нього в темряву.

Серце Харрі билося так сильно, що пістолет тремтів у руці.

Він чекав. Повільно спливали секунди. Нічого не відбувалося.

Тоді він опустив пістолет.

Підійшов до скла і поглянув у вічі Тома Волера. Їх уже вкрила блідо-блакитна плівка. Харрі обернувся й теж подивився в темряву. Хоч що б там привернуло погляд Тома, воно вже зникло.

Холе стояв і слухав, як уперто й наполегливо пульс відлічує: тік-так, тік-так. Харрі не розумів, що це означає, крім того, що він живий, тому що чоловік по той бік дверей – мертвий, і можна відчинити двері, поторкати його шкіру і відчути, як тепло покидає тіло, як шкіра міняє свою природу, перетворюючись із живої тканини на оболонку.

Харрі приклав свій лоб до лоба Тома Волера, між ними було крижане скло, й воно обпалювало шкіру.

Розділ 44

Ніч на вівторок. Бурмотіння

Вони зупинилися перед світлофором на площі Александра К’єлланда.

Двірники рухалися вліворуч-управоруч. Через півтори години небо торкне вранішня зоря, а поки що ніч розстилала над містом темно-сірий брезент хмар.