Розділ «Частина III»

Еуне кивнув.

– Напевно… – тихо сказав Мьоллер, піднімаючи пляшку, – паскудне відчуття. – І він вирушив передзвонити журналістові з «Афтенпостен», який цікавився, чи підтримує поліція Комітет з охорони материнства і дитинства, який не порекомендував випускати дітей на вулицю без нагляду.

Харрі й Еуне залишилися слухати біля вікна звуки незасинаючого Осло. Шум, крики з вечірки вдалині, пісні «Строук» часом уривалися криком муедзина, що закликав мусульман на молитву. Невідомо чому, його голос набував якогось металевого звучання – це здавалося блюзнірським, але по-своєму зачаровувало.

– Із чистої цікавості запитаю, – почав Еуне. – Що відіграло вирішальну роль? Як ти здогадався про п’ятірку?

– В якому розумінні?

– Я трішки розуміюся на творчому процесі. Так що сталося?

Харрі всміхнувся:

– Скажімо так: останнім, що я побачив перед тим, як заснути під ранок, був електронний годинник поруч на столику. Він показував три п’ятірки. Три жінки з п’яти.

– Дивно у тебе голова працює, – сказав Еуне.

– Ну… – мовив повагом Харрі. – Один знайомий, який розуміється на кодах, говорить: для того, щоб розшифрувати, треба відповісти на питання «навіщо». Тут уже відповідь не «п’ять».

– Так навіщо?

Харрі позіхнув і потягнувся.

– А оце ваша компетенція, Столе. Я не проти, якщо ми просто його спіймаємо.

Еуне з усмішкою подивився на годинник і підвівся.

– Харрі, ти дивна людина. – Він надів твідовий піджак. – Знаю, ти останнім часом пив, але зараз вигляд у тебе трохи кращий. Справа пішла на лад?

Той похитав головою:

– Просто тверезий.

До вечора Осло причепурився, немов до свята, різноколірними рекламами та вивісками.

Недалеко від свого будинку, у світлі неонової вивіски бакалії «Ніязі», Харрі побачив жінку в сонячних окулярах. У одній руці вона тримала білий пакет, інша рука впиралася в стегно. Жінка посміхалася й усім своїм виглядом показувала, що чекає саме його.

Це була Вібекке Кнутсен.