Розділ «Частина III»

Здивувався він схожості настільки разючій, що, коли двері відчинилися, він здригнувся, побачивши її старе бліде обличчя. І очі. Такі ж спокійні, такі ж теплі. В першу чергу очі. Але ще голос, яким вона підтвердила, що вона і є Олауг Сівертсен.

– Поліція. – Харрі показав посвідчення.

– Он як? Сподіваюся, нічого такого не сталося?

Схрещення зморщок і складочок на її обличчі набуло стурбованого виразу. Харрі вона так нагадувала його бабусю, яка вічно піклувалася про інших.

– Ні, що ви, – автоматично збрехав він і підкріпив брехню кивком голови. – Можна увійти?

– Звичайно.

Вона відчинила двері й зробила крок убік. Харрі й Беата увійшли до будинку, де пахло зеленим милом і старим одягом. Ну, звичайно. Харрі заплющився, а коли розплющив очі, вона з напівусмішкою дивилася на нього. Харрі всміхнувся у відповідь. Вона ж не знала  – він чекає, що старенька ось-ось обійме його, пошарпає за волосся і прошепотить, що дідусь у кімнаті чекає їх із сюрпризом.

Вона провела Харрі й Беату до вітальні, але там нікого не виявилося. Зате в кімнаті (вірніше, в кімнатах – їх було три в ряд) висіли кришталеві люстри та стояли масивні старовинні меблі. І меблі, і шпалери були чистими, але затертими – так зазвичай і буває в домі, де живе одна людина.

– Сідайте, – запросила вона. – Кави?

Це більше схоже на благання, ніж на пропозицію. Харрі стримано кашлянув, не знаючи, чи варто відразу розповідати, навіщо вони з’явилися.

– Було б здорово, – всміхнулася Беата.

Старенька всміхнулась їй у відповідь і зачовгала на кухню. Харрі з удячністю подивився на Беату.

– Вона схожа на… – почав було він.

– Розумію, – сказала Беата. – По тобі видно. Вона і мені нагадала бабусю.

Харрі гмикнув і подивився навкруги.

Сімейних фотографій було небагато. Серйозні обличчя на двох чорно-білих знімках – очевидно, довоєнних – і ще чотири фотографії одного і того ж хлопчика, зроблені в різні роки. На одній з них було прищувате юнацьке обличчя з модною – за мірками шістдесятих років – стрижкою, такими ж іграшковими оченятами, як і ті, що зустріли їх у дверях, та усмішкою – саме усмішкою, а не тією гримасою, яку постійно корчив Харрі, коли його в такому віці саджали перед об’єктивом.

Старенька повернулася з тацею, сівши, налила каву й запропонувала тістечка. Харрі дочекався, поки Беата подякує за двох, потім запитав:

– Фру Сівертсен, ви читали в газетах про вбивства молодих жінок в Осло?

Та похитала головою:

– Я про них знаю по заголовках, адже в «Афтенпостен» про це пишуть на першій сторінці, але я такі статті ніколи не читаю. – Вона всміхнулася, зморшки навколо очей зробилися глибшими. – І смію зауважити, я не «фру», а всього лише стара «фрьокен».