Розділ «Частина III»

– Прошу вибачення, – я вирішив, що… – Харрі кивнув на фотографії.

– Так, – сказала вона. – Це мій синок.

Виникла пауза. Вітер доніс до них далекий гавкіт і металевий голос, який повідомляв, що потяг на Халден вирушає з сімнадцятої колії. Доніс і кинув перед фіранками біля відчинених балконних дверей.

– Вибачте. – Харрі взяв чашку, але згадав, навіщо прийшов, і поставив її назад. – У нас є підстави вважати, що вбивця жінок – серійний маніяк і однією з наступних жертв він вибере…

– Які чудові у вас тістечка, фрьокен Сівертсен. – Беата устряла несподівано, навіть не встигнувши як слід прожувати. Харрі здивовано подивився на неї. З боку балкона донісся шум потяга, що наближається.

– Вони куповані, – зніяковіло всміхнулася хазяйка.

– Я спробую почати ще раз, фрьокен Сівертсен, – зрозумівши, чому Беата перебила його, мовив Харрі. – По-перше, скажу: причин турбуватися немає, ситуація повністю під контролем. По-друге…

– Спасибі, – подякував Харрі, коли вони йшли вниз по Швейгордс-гате повз депо і низькі заводські будівлі, на тлі яких сад і вілла були схожі на оазис у чорній пустелі.

Беата всміхнулась і навіть не почервоніла.

– Просто подумала, що не варто ось так – обухом по голові. Є ж правило: треба походити навкруги. Подати речі не в такому похмурому світлі.

– Еге ж, чув про таке. – Харрі прикурив сигарету. – Ніколи у мене не виходило розмовляти з людьми. Ось слухати – інша річ. А може… – Він осікся.

– Що «може»?

– Може, я вже ні на що не придатний? Може, я вже працюю без віддачі? Може, треба зайнятися… чим-небудь іншим? Ти не проти сісти за кермо?

Він кинув їй ключі через дах машини.

Вона впіймала й подивилася на них із якимось здивованим виразом обличчя.

О восьмій годині в залі для нарад знову зібралася четвірка провідних слідчих і Еуне.

Харрі доповів про зустріч на віллі Балі й сказав, що Олауг Сівертсен поставилася до справи досить спокійно. Зрозуміло, вона злякалася, дізнавшись, що, можливо, потрапила в зону уваги серійного вбивці, але панікувати не стала.

– У Беати виникла думка: нехай вона деякий час поживе у сина, – додав Харрі. – Здається, думка здорова.

Волер похитав головою.

– Чому ні? – здивувався Харрі.