Розділ «Частина III»

Харрі знизав плечима:

– Півтора року тому вбили мою колегу. А зараз Ракель, жінка, яку я люблю… – Він осікся. – Не думаю, що вам це цікаво…

– Я так зрозумів, ми дійшли до суті справи, – зітхнув Віллі. – Ви хочете розійтися.

– Не ми. Вона. А я намагаюся змусити її передумати.

– Ага… А чому вона хоче піти?

– Тому що я такий, який уже є. Це довга історія, але сказати можна і коротше: біда в мені. Їй хочеться, щоб я був іншим.

– Послухай, а приходь із нею на мою п’єсу!

– Навіщо?

– Тому що її сюжет перегукується з грецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у власну статую, прекрасну Галатею. Він благав богиню Венеру, щоб та оживила її й вони могли одружитись. І благання його було почуте. Може, подивившись п’єсу, твоя Ракель побачить, що буває, коли хочеш змінити людину.

– Стає ще гірше?

– Навпаки. Пігмаліон, він же професор Хіггінс, досягає цілковитого успіху. Усі п’єси, які я ставлю, закінчуються добре. Такий у мене життєвий принцип. А якщо вони закінчуються погано, я сам придумую щасливу кінцівку.

Харрі похитав головою і криво посміхнувся:

– Ракель хочеться, але вона не намагається мене змінити. Вона розумна і йде своєю дорогою.

– Щось підказує мені, що вона поверне назад. Я пришлю вам два квитки на прем’єру.

Віллі зробив знак офіціантові, щоб той приніс рахунок.

– З чого це ви раптом стверджуєте, що вона повернеться? – запитав Харрі. – Ви ж нічого про неї не знаєте.

– Вірно. Говорю нісенітницю… Біле вино до обіду – це добре, але тільки в теорії. Я почав випивати більше, ніж мені належить, ти вже мене пробач.

Офіціант приніс рахунок, Віллі не дивлячись підписав його і попросив прикласти до інших. Офіціант пішов.

– Повести пані на прем’єру, де для вас замовлено кращі місця, – не така вже погана затія, – всміхнувся Віллі. – Сам так робив. Дає чудові результати.

Харрі подумав, що ця усмішка схожа на втомлену, сумну усмішку його батька, який усміхався минулому, тому що в сьогоденні йому було нічому радіти.