Розділ «Частина III»

Незнайомець переступив поріг:

– Сподіваюся. Я прийшов виправляти скоєне.

– Відрадно чути, – сказав Микола. – Але я не сповідник. Там, біля входу, висить табличка, на ній години прийому. Приходьте, коли вказано.

Чоловік підійшов ближче. По чорних колах під очима Микола зрозумів, що той давно не спав.

– Я прийшов полагодити зірку, яку зламав.

Через кілька секунд до Миколи дійшов сенс його слів.

– Он воно що… – мовив повагом він. – Але це теж не до мене. Хоча, прямо скажу, мені й самому не подобається, що зірка виламана і висить догори ногами. – Він усміхнувся. – Для церкви, м’яко кажучи, неналежно.

– Так ви тут не працюєте?

Микола похитав головою:

– Ми просто іноді знімаємо цей зал. Я з храму Святої рівноапостольної княгині Ольги.

Чоловік звів брову.

– Російська православна церква, – пояснив Микола. – Я ієромонах і пресвітер. А вам треба знайти кого-небудь із керівництва тутешньої церкви.

– Гм. Спасибі. – Чоловік не йшов. – Чайковський? Перший концерт для фортепіано?

– Вірно. – Микола навіть здивувався: цей норвежець у футболці зовсім не скидався на освічену людину. Скоріше на волоцюгу.

– Мені його мама грала, – пояснив той. – Говорила, що це важкий твір.

– У вас хороша мама.

– Так, вона була дуже доброю. Майже святою. – Він криво посміхнувся.

Ця посмішка збентежила Миколу. Якась вона була суперечлива: доброзичлива і цинічна, начебто радісна, але в ній вгадувалась і душевна мука.

– Спасибі за допомогу, – сказав чоловік і попрямував до дверей.

– Нема за що.