Розділ «Частина III»

– Отже, – вів далі Еуне. – Поняття «серійний убивця» дуже спірне. Як і все, про що я збираюся розповісти. Це можна пояснити тим, що психологія досі не виросла з дитячих штанців, та і психологи – народ, який обожнює сперечатись. Я вам розповім те, що, з одного боку, нам начебто відомо, а з іншого – зовсім невідомо. А саме про серійні вбивства, які багато видатних учених вважають неосмисленими виявами тих видів душевних захворювань, яких, на думку інших учених, не існує. Це зрозуміло? Бачу, деякі з вас заусміхалися, що не може не тішити.

Еуне ткнув указівним пальцем у перший пункт на дошці:

– Типовий серійний убивця – білий чоловік у віці від двадцяти чотирьох до сорока років. Може орудувати і з напарником, але, як правило, діє самостійно. Вірною ознакою серії слугують знущання з жертв. Як останні можуть бути хто завгодно, але, як правило, це представники однієї і тієї ж етнічної групи, за рідкісним винятком  – незнайомі вбивці. Першу жертву він вибирає зазвичай у добре знайомому йому районі. Існує думка, що серійні вбивства завжди супроводять особливі ритуали. Це не завжди так. Але якщо ви у своїй роботі натрапили на якісь ритуали, майте на увазі, вони часто пов’язані з серійними вбивствами.

Еуне перейшов до іншого пункту на дошці – «ПСИХОПАТ/ СОЦІОПАТ»:

– Але найтиповіша риса серійного вбивці – він, як правило, американець. Чому? Відповідь на це питання знає тільки Бог – плюс, ясна річ, кілька професорів із факультету психології в Бліндерні. У зв’язку з цим цікаво, що ті, хто знає про серійних убивць більше інших – американська юстиція і ФБР, – поділяють їх на дві категорії: психопатів і соціопатів. Згадані бліндернські професори вважають і терміни, і сам поділ маячнею, проте на батьківщині серійних убивць більшість судів дотримуються «правила Макнотена». Воно свідчить: тільки злочинець-психопат у момент злочину не усвідомлює, що робить, а значить, на відміну від соціопата, не може бути засуджений до тюремного ув’язнення або страти – що для богообраної Америки куди характерніше. У сенсі, стосовно серійних убивць. Гм… – Еуне понюхав фломастер і здивовано звів брову.

Волер підніс руку. Еуне кивнув.

– Покарання – це дуже цікаво, – сказав Волер. – Але спочатку треба його спіймати. Чи немає у вас поради, яку ми можемо використовувати на практиці?

– З глузду з’їхали? Я ж психолог. – Пролунав сміх, Еуне із задоволеним виглядом вклонився. – Звичайно, Волере, усе вам буде. Але спочатку хочу сказати, якщо хтось уже притомився, то кріпіться, попереду вас чекають іще суворіші випробування. Судячи з досвіду, спіймати серійного вбивцю не так просто. Особливо якщо він не того типу.

– Якого саме? – пролунав голос Магнуса Скарре.

– Погляньмо на класифікацію ФБР. Убивці-психопати і соціопати. Психопат зазвичай – маргінал, без роботи, без освіти, із заплямованою біографією та низкою соціальних проблем. Соціопат, навпаки, розумний, удачливий і живе нормальним життям. Психопат вирізняється, його легко запідозрити. А соціопат губиться в натовпі. Наприклад, для сусідів і знайомих соціопата розкриття його – завжди потрясіння. Одного дня я розмовляв зі співробітницею ФБР, яка складає профілі серійних убивць, і вона сказала, що в першу чергу завжди дивиться на час убивства. Адже щоб скоїти такий злочин, потрібен час. Для неї важливо було зрозуміти, здійснюються вбивства в будні, у вихідні чи в сезон відпусток. Останнє вказує на те, що в убивці є робота. А значить, росте вірогідність, що перед нами соціопат.

– Тобто, якщо наш злочинець убиває в пору загальних відпусток, значить, у нього є робота і він соціопат? – уточнила Беата Льонн.

– Звичайно, поки що рано робити такі висновки. Але вкупі з іншими фактами – цілком імовірно.

– Якщо я вас вірно зрозумів, це погані новини, – сказав Волер.

– Правильно. Наш злочинець зовсім неправильного типу. Він соціопат.

Еуне обвів збори поглядом, дав інформації засвоїтись і вів далі:

– Американський психолог Джоель Норріс стверджує, що у зв’язку з кожним убивством серійний убивця проходить шість фаз. У першу – фазу «аури» – людина перестає адекватно усвідомлювати дійсність. Наступні опустимо, а ось п’ята – «тотемна» – це само вбивство, точка кульмінації. Або, вірніше, антикульмінації. Позаяк убивство ніколи не приносить маніякові бажаного катарсису, оновлення, з яким він пов’язує умертвіння собі подібного. Тому за вбивством іде шоста фаза – «пригнічення», яка плавно переходить у першу – «аури».

– Отже, кругообіг, – сказав Б’ярне Мьоллер, який з’явився непомітно для присутніх і деякий час уважно слухав лекцію. – Як перпетуум-мобіле.

Еуне кивнув:

– Схоже, але вічний двигун повторює свої дії без будь-яких змін. А серійний убивця з часом міняє свій підхід. Пов’язано це – що радує – з утратою самовладання і в той же час – що зовсім не радує – із зростаючою жадобою крові. Перше вбивство – це завжди психологічний поріг, через який треба переступити, тому після нього він довго «охолоняє» – довга перша фаза і ретельна підготовка до наступного вбивства. Якщо серійний убивця приділяє велику увагу деталям та ритуалам і майже не ризикує бути розкритим, значить, він поки що перебуває на ранній стадії: відточує техніку, щоб діяти ще ефективніше. На цій стадії ловити його – заняття невдячне. Але чим більше він убиває, тим коротшою стає перша фаза, і часу на підготовку, як правило, він дає собі все менше. Місця злочину вибирає недбало, ритуали виконує абияк, ризикує більше. Все це говорить про зростання фрустрації, або, висловлюючись інакше, про ескалацію агресивності. Він утрачає самовладання, і спіймати його стає легше. Втім, якщо ви підберетеся до нього достатньо близько, але не спіймаєте, то можете просто сполохати. Маніяк на якийсь час зачаїться, а потім почне знову. Сподіваюся, від цих прикладів ви не відчули себе пригніченими?

– До цієї фази поки що не дійшли, – відповів Волер. – А чи можете ви сказати щось конкретне у нашій справі?