Розділ «Частина третя»

– Справді? – Стьоп уважно поглянув на свій келих. – Ніколи б не подумав.

– Тож про які частини вашого організму ви розмовляли з Ветлесеном?

– Про лікоть. Я займався тенісом і нажив звичну травму. Під час гри у керлінг лікоть мене непокоїв, а цей ідіот прописав мені знеболювальні таблетки, буцімто вони допомагають і під час запалення теж. Тому я щоразу перевантажував мускулатуру. У принципі мені, звісно, не варто було зачіпати тему про те, як лікарі підсаджують нас на медикаменти, що викликають залежність, адже ми розмовляємо про лікаря, який нині відійшов у кращий світ. Але ж не можна як тільки що – прописувати знеболювальне! Біль сам по собі – хороша штука, за нього треба подякувати природі. Завдяки йому ми і виживаємо.

– Ви так вважаєте?

Стьоп постукав пальцем по склу, такому товстому, що з вулиці не долинало ані звуку.

– Ні, що не кажіть, а вид на океан – зовсім інша річ, еге ж, Холе?

– У мене взагалі ніякого виду нема.

– Співчуваю. Однак тут огляд міста вражає!

– До речі, про огляд. Телефонна компанія надала нам огляд усіх розмов Ветлесена, які він вів останніми днями. Про що ви з ним розмовляли за день до того, як його вбили?

Стьоп, не зводячи з нього питального погляду, закинув голову й осушив келих із сидром. Потім спокійно й глибоко зітхнув:

– Я вже навіть забув, що ми з ним взагалі розмовляли. Але, гадаю, йшлося про мій лікоть.

Харрі згадалося, як Валянок колись сказав, що гравець у покер, котрий всю стратегію будує на інтуїції та спробі розкрити блеф супротивника, – потенційний лузер. Звісно, будь-кого з нас, коли ми брешемо, може видати голос або, припустімо, жести. Але розкрити блеф досвідченого гравця неможливо без довгого та скрупульозного вивчення усіх його повадок, – так сказав Валянок. І Харрі був схильний з ним погодитися. І таки відчув, що Стьоп бреше.

– Де ви були між четвертою та восьмою годинами в день смерті Ветлесена?

– Ох ти Господи! – Стьоп підвів брову. – Невже у цій справі є щось, про що я та мої читачі неодмінно мають знати? – Стьоп помовчав, але несподівано його обличчя осяялося хлоп’ячою усмішкою. – Зачекайте… Ви натякаєте, що я маю якийсь стосунок до смерті Ідара? Якщо я відповім на ваше запитання, я визнаю, що маю потребу в алібі, а отже, рильце у мене в пушку!

– Ви, як на мене, відповідати не збираєтеся.

Стьоп вітально підняв келиха:

– Чудовий випад, Холе. Ми, преса, користуємося цим прийомом щодня. Зазначте: я зовсім не відмовляюся відповідати, а просто не хочу робити це негайно. Це значить – мені треба подумати.

Стьоп повернувся до вікна, киваючи собі самому:

– Я не відмовляюся, просто хочу обміркувати відповідь. І вам доведеться добряче зачекати.

– У мене повно часу.