Розділ «МРІЯ ВЕДЕ В КОСМОС»

Для повернення з космосу чимало інженерів пропонують обладнати корабель гнучким крилом, виготовленим з міцної еластичної плівки, яку натягують на гнучкий надувний каркас із трубок.

Для зв’язку в космосі використають сонячні «зайчики»; дзеркала зберуть світло і відіб’ють його в потрібному напрямку. Прийматиме сигнали чутливий фотоелемент. Досліди свідчать про те, що далекість такого зв’язку досягне п’ятнадцяти мільйонів кілометрів!

Дуже потужний світловий промінь строго визначеної частоти дає квантовий генератор. Учені вважають, що такий генератор-лазер буде найкращим засобом далекого космічного зв’язку під час майбутніх мандрівок у міжзоряні світи.

Від супутників до планет, від планет до зірок «часто чуємо ми тепер.

Нині, коли в космос на кораблях-супутниках вже не раз підіймалися люди, коли польоти на Місяць і планети Сонячної системи вже перебувають у стадії науково-інженерної розробки, вчені почали обмірковувати проблему польотів до зірок.

На перший погляд думка про міжзоряні перельоти може здатись цілком фантастичною. Для вивільнення з-під влади сонячного тяжіння потрібна швидкість 17 кілометрів на секунду. Проте найближча до нас зірка «Проксима Центавра «знаходиться на відстані 4,3 світлового року, чи 40 трильйонів кілометрів. Навіть при швидкості 100 кілометрів на секунду політ тривав би 10 000 років!

Як же можна подолати такі велетенські відстані в доступні терміни? Для цього потрібно, щоб ракета набула швидкості близької до світлової «300 000 кілометрів на секунду. А тим часом навіть атомні ракети матимуть швидкість ще дуже далеку від швидкості світла, і тому непридатні для польотів до зірок. Швидкості в сотні, тисячі й десятки тисяч кілометрів на секунду для них недосяжні. То ще недосяжніші вони для ракет зі звичайним пальним. Користуючись ним, довелося б відправити ракету з масою, що дорівнює Місяцеві, і тоді до найближчої зірки долетіла б тільки крупинка!

Обчислення показали, що досягнути космічної швидкості, необхідної для польоту до інших зірок, можна лише в тому разі, коли пощастить повністю перетворити матерію в енергію, в потік світлових частинок «фотонів. Ракета, в якій речовина буде перетворюватись на потік фотонів, дістала назву фотонної. Енергія у вигляді фотонів, мезонів та інших випромінювань виділяється під час анігіляції «з’єднанні частинок з античастинками.

Якщо це виділення енергії здійснюватиметься не у вигляді вибуху, а поступово, то фотони, мезони й інші елементарні частинки вилітатимуть із камери згорання в один бік, так само, як вилітають гази з реактивного двигуна.

Фізика ядерних перетворень робить лише перші кроки. Під час реакцій розпаду уранових ядер перетворюється на світло лише 0,1 процента маси «тобто при виділенні енергії маса зменшується на тисячну частку. Дещо більше убування маси під час термоядерних реакцій, скажімо, при утворенні ядер гелію з ядер водню. Та і в цьому випадку воно становить всього близько процента.

Можливо, відкриють нові типи ядерних перетворень, за яких уся матерія перейде в світло. Тоді спорудження фотонної ракети стане реальністю. За робочу речовину в ній буде світловий промінь.

Звичайно, труднощі в побудові такої ракети величезні. її доведеться робити дуже довгою, щоб дзеркало розмістилось на значній відстані від екіпажу, а процес виділення енергії відбувався поступово й плавно. Тоді можна буде при сталому тискові світла в кілька атмосфер протягом тривалого часу «тижнів чи місяців «поволі розігнати фотонну ракету до швидкості близько 250 000–290 000 кілометрів на секунду. А це значить, що така ракета долетить до найближчої зірки за п’ять-шість років.

Із Землі спостерігатимуть політ фотонної ракети за допомогою приладів. Поки що неясно, чи можна буде підтримувати двосторонній радіозв’язок з міжзоряним розвідником. Та односторонній зв’язок зореліт «Земля, певно, існуватиме.

Зорельоти досягнуть швидкостей сто і більше тисяч кілометрів на секунду. За таких надвисоких швидкостей, очевидно, з’явиться можливість побудувати прямоточний двигун, що працює на міжзоряному плазмовому газі.

Якщо іонізованим атомам та Іншим зарядженим частинкам надати розгону за допомогою електромагнітних пристроїв, то виникне, як звичайно, реактивна тяга. Хай вона невелика, але у вільному просторі, де не дається взнаки тяжіння небесних тіл, навіть мала тяга, діючи досить довго, здатна розігнати зореліт. Можна тоді заощадити пальне, скоротити терміни мандрівки, а в разі якихось несподіванок «дістати змогу долетіти до мети чи повернутися на Землю.

Важко фантазувати про те, що відчуватимуть, із чим зустрінуться міжзоряні мандрівники.

Невтомна жадоба знань приведе їх під чуже небо, на чужу планету. З хвилюванням дивитимуться вони на чуже сонце. Позаду трильйони кілометрів шляху на зоряному кораблі, який своєю швидкістю змагається зі світлом. Десь у безмежних просторах залишилась зірка під назвою Сонце, рідна планета Земля… Відкриється люк, І міжзоряні мандрівники зроблять крок в інший світ…

Мине десять-п’ятнадцять років. І знову в чорних безоднях космосу з’явиться яскрава цяточка. Вона засяє тоді, коли перші зореплавці ввімкнуть для гальмування корабля фотонний двигун, і наближатиметься до нас із неймовірною швидкістю. Кілька сміливих маневрів, і зореліт вийде на орбіту, що приведе його в нашу Сонячну систему.

Звичайно, поки що неможливо конкретно уявити собі конструкцію міжзоряного корабля та умови його польоту, з якими зіткнуться майбутні мандрівники до зірок. Тривалий політ збільшить небезпеку зустрічі д метеорами та космічним пилом.