Розділ «МАШИНИ НЕЗВИЧАЙНИХ ПОДОРОЖЕЙ»

Тепер він летить над диким лісом. Суцільне зелене море, наче зрізане синьою смужкою вдалині «наближаємось до великого озера. Водій «точніше, вже пілот «прискорює рух. І раптом дужий порив вітру штовхає машину. Налетіла справжня буря.

Легкому літакові важко боротися проти стихії, якщо вона розгулялася не на жарт. А приземлятися нікуди «в лісі нема й натяку на посадочний майданчик, а без нього нашому літакові не обійтись. Ось і берег близько: можна розгледіти, як сердито набігають хвилі.

Водій вирівнює машину, йде на зниження… і, склавши крила, пірнає у воду. Виявляється, автомобіль не тільки літак, а й підводний човен! Підводний літак «такого поєднання слів не було раніше. Кабіна стає герметичною, включено «штучний клімат». Почав працювати гребний гвинт. Запасні цистерни наповнюються водою. Колишній літак занурюється глибше.

Тут нема й сліду бурі. Крізь скло видно рибки, хащі водоростей. Відпливаємо від берега, дно ховається в темряві, і лише наші супутники «риби «пожвавлюють підводне царство. Скло кабіни таке прозоре, що його зовсім непомітно, тому складається незвичайне враження. Здається, варто простягнути руку і впіймаєш рибку.

…Другий берег уже видно. Ми зринаємо на поверхню. Водяна гладінь дещо заспокоїлась. Вітер вгамувався. Можна летіти далі. Машина підскакує над озером, розправляє крила «і берег, оповитий легким маревом, уже позаду…

Фантазія? Так, але недалекі від неї ті проекти, над якими працюють конструктори різних країн. Ось, скажімо, підводний пластмасовий планер. Він дуже легкий і має дивовижний вигляд. Маленька кругла платформа вкрита зверху прозорим ковпаком. Під нею «реактивний двигун. Відкривайте дверцята, вмощуйтесь на сидінні. Керування навіть простіше, ніж у сучасному автомобілі. Потягнеш ручку вгору «підйом, донизу «спуск, вправо, вліво «повороти. Натиснеш на педаль «швидкість зростає. Притримаєш ручку» машина зависне нерухомо, даючи змогу помилуватись краєвидом. Оце і все.

Ні гудіння гвинта, ні ревіння мотора. На мить зупинившись, машина йде просто вниз і без поштовху торкається землі.

Ні гудіння гвинта, ні ревіння мотора, «сказали ми. Як на повітряній кулі. А повітроплавці Жуля Верна пролетіли на аеростаті над усією Африкою… Чи можливе щось подібне тепер?

Тепер? За доби космосу і реактивних літаків? В епоху надвисоких швидкостей? Та й навіщо? Проте не будемо поспішати з відповіддю. Краще полинемо за мрією.

…За допомогою гвинтів, без втрати газу, куля плаватиме повітряними ріками не десятки, а сотні годин, тижні, ба навіть місяці, провадячи метеорологічні спостереження.

Хімічна промисловість дасть міцні пластмасові оболонки, забезпечить аеронавтів новим пальним, яке не боїться ні пекучих сонячних променів, ні стратосферної холоднечі. І повітряні гвинти, які приводить у дію легкий потужний мотор, зможуть безперебійно працювати на висотах.

В герметичній гондолі величезної повітряної кулі обладнають зручне просторе житло для членів екіпажу. Поставлять ліжко, два крісла «біля пульта керування та біля приладової дошки, шафу зі скафандрами та парашутами, запасні балони з киснем. Перед кріслом одного пілота «радіостанція та фотоустановка. Є аптечка, малесенька електрична кухонька та «їдальня» з відкидними столиками й стільцями. Енергію для освітлення, обігрівання, для роботи приладів, рації та для інших потреб дадуть мініатюрні напівпровідникові батареї.

Надміцні плівки для оболонок повітряних куль не порвуться навіть на дуже великій висоті, де внутрішній тиск газу роздуває оболонку. Цілі низки повітряних куль зможуть підіймати гондоли та платформи. Вони будуть дрейфувати в атмосфері, і на них розташуються дослідні атмосферні станції за зразком супутників у космосі.

Для астрономічних спостережень дуже зручна була б обсерваторія, що плаває в повітрі на ЗО-35-кілометровій висоті. Запропоновано проект стратостата з кулеподібною триповерховою гондолою. На верхньому поверсі розміститься обсерваторія, на середньому «житлові приміщення, внизу «машинне відділення. Такий стратостат міг би довго перебувати в повітрі. Створення цієї обсерваторії «справа недалекого майбутнього. З гондоли зручно буде спостерігати планети і Сонце.

Пропонують також використати аеростати-платформи як своєрідні повітряні вокзали, пересадочні бази для дирижаблів. Зберігаючи задану висоту, ці бази весь час перебуватимуть у повітрі. Нарешті, коли на аеростати поставили двигуни, то їх можна перетворити на дирижаблі. Дирижаблі, які нібито давно здали до архіву, стануть у пригоді під час далеких мандрівок в атмосфері.

Ціолковський багато працював над ідеєю дирижабля з суцільнометалічною оболонкою. Та донедавна ідея лишалась ідеєю, фантастика» фантастикою. Нині ж над проектами такого дирижабля «до речі, з атомним двигуном «працюють конструктори. «Маючи півкілограма атомного пального, дирижабль може пролетіти в повітрі півмільйона кілометрів», «запевняє австрійський інженер Г. Фереш, який нещодавно одержав патент на атомний дирижабль.

Нехай швидкість його буде невелика «максимум близько чотирьохсот кілометрів на годину. Та для туристів, які не дуже поспішають, і мандрівників, що шукають незвідане на нашій планеті, він, можливо, й згодиться.

Згодиться він і для перевезення надто громіздких вантажів «частин споруд, будівельних конструкцій, великих машин тощо. Літак для цього непридатний. Залізницею перевозити їх довго і складно: часом доводиться припиняти рух на окремих ділянках, щоб вирядити такого негабаритного «пасажира». Найкраще скористатись дирижаблем.

Створенню нового вантажовоза допоможуть хіміки «вони виготовлять матеріали для оболонок, негорючий і легкий газ для їх наповнення. Атомний реактор дасть енергію двигунам і тепло для нагрівання газу.

Для того щоб зручніше було встановлювати вантажі, дирижабль може мати дві оболонки, які підтримуватимуть платформу. Захиститись від радіоактивного випромінювання буде не так складно, як на літаку, «адже дирижабль значно більший, і реактор встановлять далеко від гондоли з екіпажем.