Розділ «МАШИНИ НЕЗВИЧАЙНИХ ПОДОРОЖЕЙ»

Нині життя починає випереджати фантастику. Збудовано експериментальні ракетоплани, і один з них, створений за кордоном, піднімався на десятки кілометрів угору. Конструкторська думка працює над проектами гіперзвукових літаків. Вони розвивають швидкість до кількох тисяч кілометрів на годину. А поява перших кораблів-супутників поставила на порядок денний недалекого майбутнього польоти ракет, що стануть такими ж звичайними на космічних трасах, як сучасні ТУ, ІЛи та АНи на трасах повітряних.

Гадають, що пасажирські ракетні кораблі підійматимуться до межі атмосфери надшвидкісними літаками.

У найвищих шарах атмосфери, де повітря дуже розріджене і сила вітру незначна, на техніку чекає невичерпний склад енергії. Саме невичерпний, бо влаштувало його Сонце.

Сонячні промені подрібнюють молекули повітря. Частинки сполучаються, утворюючи знову цілі молекули. При цьому виділяється енергія, повертається те, що було взято від Сонця. Розпад іде безперервно, і так само безперервно утворюються все нові й нові частинки, висловлюючись мовою хімії, «вільні радикали.

Якщо примусити радикали сполучатися, можна одержати заощаджену в них енергію. Це зробить каталізатор «приміром, золото чи платина. І тут вже сама собою напрошується ідея атомарного хемосферного двигуна. Атомарного, бо працюватимуть у ньому атоми чи групи атомів, що утворилися з розщеплених молекул. Хемосферного, бо хемосферою назвали ті атмосферні шари, де виникають вільні радикали.

Дія розгортається в каналі прямоточного повітряно-реактивного двигуна. До нього на великій швидкості попадатимуть атомарні гази. Стиснуті швидкісним напором, вони пройдуть крізь покриті золотом чи платиною грати з тугоплавкого металу.

Тут частинки з’єднаються в цілі молекули і виділиться тепло. Ніякого пального не треба, тепло змусить гази витікати крізь вихідну частину двигуна «сопло «зі швидкістю значно більшою, ніж при вході. Виникне реактивна тяга. Літальний апарат полине в хемосфері на величезній швидкості «аж до першої космічної.

Хемосферні літаки за короткий час долатимуть відстані від полюса до полюса і менш ніж за півтори години облітатимуть без посадки всю земну кулю. Хемосферний літак зможе навіть перетворитись на супутника Землі. Які широкі можливості відкриє це для створення заселених навколоземних станцій і зв’язку з ними! Хемосфера виявиться тим трампліном, з якого легко буде здійснювати стрибки в ближній космос.

Однак, щоб попасти туди, де зберігається готове пальне, літакові знадобиться ще один двигун «звичайний. Такий прискорювач не лише закине весь апарат на сотню й більше кілометрів угору, він надасть літакові необхідного розгону, щоб хемосферний двигун запрацював.

Запропоновано оригінальну конструкцію такого апарата ««літаючу піраміду». Вона складається з кількох поверхів, покладених один на одного. Під час польоту апарат перебудовується: в ньому виникають канали прямоточних повітряно-реактивних двигунів, які працюють на хемосферному паливі.

Повітряні подорожі стають дедалі зручніші. Згодом відпаде потреба у великих аеродромах. Виникнуть типи вертикально злітаючих літаків, комбінованих літальних апаратів, що поєднують кращі якості крилатих і безкрилих машин. На них, як і на літаках «звичайних», будуть застосовувати атомні двигуни.

Форма літаків не лишалась і не залишиться незмінною, та це й не дивно. Новим буде інше: літак, форма якого змінюється в польоті-під час зльоту вона одна, а після набрання швидкості «інша.

Різні умови на різних ділянках польоту. При зльоті, коли треба мати найбільшу підйомну силу, деякі частини конструкції «наприклад мотогондоли, фюзеляж та кіль, змінюють своє розташування по відношенню до крила.

Можливі також інші варіанти машини зі змінною геометрією; ми вже говорили про «літаючу піраміду», яка теж перебудовується, коли літак досягає хемосфери.

Можна змінювати й геометрію літакового крила в машині, загальна форма якої близька до сучасної: з подовженим фюзеляжем та стріловидним чи дельтовидним крилом. Пропонують, наприклад, літак, схожий на ластівку. При зльоті з аеродрому він широко розгорне крила, під час польоту на великій швидкості відкине їх назад, а при посадці знову розправить.

Перед авіаційними інженерами постане проблема охолодження літаків надвисоких швидкостей. З одного боку скористаються теплозахисними покриттями для частин, що нагріваються найбільше. Таке покриття з легкоплавкого матеріалу, скажімо, синтетичного, «віддаючи себе в пожертву», випарувавшись, захистить ці частини від руйнування. Але, якщо політ в атмосфері буде тривалий, цього захисту недостатньо. Доведеться застосувати інший спосіб «відводити зайве тепло, скориставшись тепловбирними матеріалами, рідинами чи газами.

Конструктор мусить подбати, звичайно, й про те, щоб зберегти життя екіпажу та пасажирів при польотах на величезних висотах «сто кілометрів і вище. Тут, безумовно, стане в пригоді досвід космонавтики.

Кораблі-супутники з людьми на борту «це прообраз майбутніх космольотів, призначених для перевезення вантажів і людей у межах Землі.

Двигуни, які будуть потрібні для нового космічного транспорту, вже є. Це і турбореактивні, і прямоточні, і ракетні установки. Звичайно, їх удосконалять, комбінуючи в одній установці різні типи двигунів.