Розділ «Русалки»

— «Як вмре, то так Господь дає, що виходили з землі і ходили».[1021]

— «То як людина вмирає, і коли-то вона виходить, і ходить так, як русавка, по житу. Всі, хто вмирає… Куда вітер, туда й воно — вітер його несе».[1022]

— «Кажуть — умéрли души встають і ходять. Будь-яке вмéрле. Казали люди, шо бачили. А я знаю? Я не бачила. Ну, в жити, ходили по жити, да вони бачили їх».[1023]

— «Русалки — ну, люди казали, шо вони біруцця із… з діда-прáдіда, як умірає, і воно ж піріходить так, як у русалку. То ж і ідуть… ідуть на мóгилки — хто вмре — кажуть — русалкó встрічають, як хто вмре. І вони віходять встрічають. То ж не кажний вмре… іначче… то ж в нас уже такі є, шо вішаюцця, — то ж він уже — куди він? Куди він вийде? До когó він вийде? Нє-нє, він не йде. Він уже ни пудходить. То тільки ті, шо од Бога вже…»[1024]

— «Ну, на подобіє, що то дух із землі, от, з мертвих».[1025]

— «Русалки — кажуть, людина ходить. А як воно — Господь його знає. З померлих. Аякже. З усіх. А, знов стари люди кажуть — хто заслужив, той ходить, а хто уже не заслужив — то тиї не ходять».[1026]

— «Чули, колись казали — русалки ходили. Казали, що вмре людина, да вже вона виходить на Русальним тижни, то тоді вже виходять русалки. Як умре чоловік, то в русалки не йде цілий рік, а вже як рік кончиться, тоді вже в русалки йде. А тиї, [що на себе руки наклали], то я не знаю, тиї, муситя, те не йде вже».[1027]

Як душі всіх померлих, на Поліссі русалки нерідко належали до так званих «дідів» (душ предків), для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю: «Ото вже як поминальная тая субота, то вже ідеш і вичеру строїш, і не прібіраєш стола, шоби лóжки лежєли і їжа — то прóйдуть уже їсти. Вже та’ як би в кого є покойніки, да вже вроді до своїх, така традиція була, шо йдуть. Клали та’ як би ложки. Як прóйдуть їсти. Але ж ніхто їх не бачів… Ну, і то вже ж тії росалочки, то тоді на ту поминальну вже ’дслужать… То воно таке, то і батюшка наший каже, шо то вже най… така — найсильніша та служба. («То русалки так само до дідів ідуть?» — В. Г.) Ну то ж так, так. Воно ж іде тоді — субота поминальна, да воно все разом іде там, так. То вже так — шо от, допустім, батьки померли, то вже строїш вичеру, шоб уже було. Ну а в кого нема, може… Ну, давляник, то той ни тоговó… То ж і в церкві ни служицця за йогó. Він уже в пеклі, як кажуть. То вéчора — дідó, шось таке з юшкою варили, а вдень чи рано — бабó, то вже млинці пікли. Заходить з п’ятниці на суботу — діди, а тоді вже рано— кажуть, баби. То вже понóсили таке. І то вже снідаєм — кажуть, млинці пічеш, отаке. То воно ж і кожна поміналница ото є. Вона — пірід Паскою, є у піст Великий, то там аж три помінальних служицця… Ну саме сильніше — гето пірід Трійцею».[1028]

Оскільки русалки — це душі всіх померлих, на Русальний тиждень не йшли на кладовище («бо їх там нема»):

— «То вони з кладбіща виходили. І тиждень до Зелених свят на кладбіща не ходили, бо нема їх там».[1029]

— «Послі Трійци тиждень — Русалки. То в нас на моглици, як Русалка, не йдуть. Кажуть, русалки ходять, і не можна йти. А вже послі того русалки вже, кажуть, збираються, вже вони знов у свої… ну, в своє місце. І вже потім люди тоже йдуть… Ну, вже в понеділок. Як Русалка кончицця».[1030]

— «Русальний [тиждень], да. Ну, нібито русалки ходять, і кажуть так… Ну, в нас то ходять на кладьбіще, а от у Любішови, то там не ходять на Трійцю і послє Трийци, мусить-то, ше дві неділи, бо там русалки. Бо всі померші, вони у русалках. Їх там нема. Ну, ми ж не знаєм так… То так у Лібішови (Любешові — В. Г.) кажут. Ну, в нас кажут тоже, шо вони є, але в нас на моглици ходять».[1031]

Ховаючи людину, подекуди застеляли домовину скатертиною, «щоб русалки мали де сісти»: «На кладбіще не йдуть, бо вони ж то… з того ідуть… Як хто вмре, то накладають ще… на домовину ще накладають, шоб було чим підстеляти, наверх як накидáють, бо русалки як ходять — шоб сидіти, шоб підстеляти було чим. Колись так казали. Скатертину. Опоти скатертину [до грудей], а тут уже хрест. Бо русалки як віходять, і вони сідають. Ходять, а тоді ж утомлююцця, як кажна людина, і вони сідають».[1032]

Дехто вірить, що русалки можуть спілкуватися зі своїми живими родичами, давати їм якісь поради: «Колися казали… я в Камень їздила в церкву, гето на Пречисту туди їздила, да тая дочка… мати вмерла, а дівчина пушла у церкву… чи теє… по траву, жєти, у суботу перед Трійцею. Аж каже: «Тілко мніго людей іде… Да, — каже, — моя мати йде. Да каже: «Так, дитино, шоб ти більш в гету суботу не йшла трави жєти». То так сиділи люди говорили».[1033]

2. Часто стверджують, що русалкою стає той, хто помре «перед Трійцьою», «на Тройцу», «на Русалном тижні», від «Тройци» до «Розиргув» чи на самі «Розиргі» («Розирги», або «Розигри», — це понеділок після Русального тижня; словом Розирги називали й період між змінами декад):

— «Колісь всє вельмі боялісь, шоб на Тройцу не вмірать. Колісь баба моя каже: «Ой Боже мой, онучка моя, внучка, колі б я хоча б на Тройцу не вмерла. Так не хочу на Тройцу вмерти…» І ніхто не хотєв на Тройцу».[1034]

— «То з людиіниі вони беруца. Бог посилає так — людиіна вмре, а душа ходіт. В русалку перетворица і ходіт русалкою».[1035]

— «Шо на Русалном тижні помірают, то вже йдут в русалкі».[1036]

— «А бачили і женщин. Познали — вона на Тройцю вмерла».[1037]

— «Це таке казалі, шо познавалі, хто помре. Чи цьому правда?».[1038]