Тарас Шевченко

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день Божий добрі ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип’є

Живущої крові, —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави Бога,

Великого Бога.

Титан Прометей символізує тут щонайперше бунт людини проти неправедного світу, а зрештою, і проти самого Творця, бо вже в наступних рядках «Кавказу» набирає сили романтичний богоборчий мотив, який прямо випливає з ревного релігійного почуття — його виказує і молитовний пафос, і виразна есхатологічно-міленарна інтенція:

Не нам на прю з

Тобою стати!

Не нам діла