Вершники на Інгулі

стіною-парканом частини.

Озброєння ракет ядерними боєголовками накладало особливий режим

таємності. Скажімо, переміщення техніки допускалось лише вночі. Якщо

завданням ракетників на випадок війни було максимально утаємничено

добиратися в бік лінії фронту, принаймні, за кількасот кілометрів до неї, то

сусіди-спецпризначенці мали виявляти подібні об’єкти потенційного ворога,

зокрема, ракети з ядерними боєголовками. Тож практикувалися спільно

навчання: перші покидали місто, а через деякий час другі вирушали на їх

розшуки. Переможець навчань мав бути один. При цьому в повсякденному

житті військовослужбовці-сусіди спілкувалися між собою, знали один одного

в обличчя, мали спільні фотографії. Василь Костянтинович називає ще не

згаданих вище командирів частини підполковників та полковників: Комаров,

Чернов, Грицевич (розпочинав службу начштабу дивізіону), Гарасевич,

Жуков, Якуба. Шефами бригади були гірники з м. Тореза Донецької обл.

Звідти приходило до третини новобранців частини. 1972 р. Кіровоград

відвідала делегація на чолі з Героєм Соціалістичної Праці, легендарним

287

донбаським шахтарем Г. Стахановим. Далі ветеран надає для знайомства

примірник майбутнього видання “Нарис короткої історії 159-ї ракетної

бригади оперативно-тактичного призначення у запитаннях і відповідях” (ч. І.