Вершники на Інгулі

Рівно через 55 років після створення частини заходжу до голови

обласної ветеранської організації В. Єфименка, який з 1971 р. служив

начальником штабу, а в 1974 – 1977 рр. – командиром бригади. Він

розповідає, що був ініціатором “розміну” корпусів навколо парку із бригадою

спецпризначенців (званих кіровоградцями десантниками). Станом на першу

половину 1970-х по вул. Орджонікідзе напроти філармонії знаходилися,

286

зокрема, штаб, навчальне напівпідвальне приміщення, клуб, спортзал,

їдальня, а по вул. Леніна – дивізіонні казарми, стройовий плац, споруджене

тоді сховище для техніки. В’їзд на подвір’я знаходився по вул. Леніна

неподалік перехрестя з вул. Орджонікідзе. Тричі на день солдатам

доводилося ходити з “палацових” казарм до їдальні в інший корпус і назад.

Тож, коли число ракетників поступово зменшилося (від 1500 до 1159),

відбувся обмін “палацу” на корпус по вул. Орджонікідзе, 13, напроти театру,

де базувалася бригада спецпризначення, за якою залишилися склади

(зокрема, в манежі зберігалися парашути). Сюди перевели особовий склад

трьох дивізіонів, а також навчальний центр. Біля паркану з боку вулиці

Медвєдєва знаходилася база військторгу. Після її переведення за межі цього

містечка замість старих складів і стіни спорудили сховища для техніки,

переведеної ракетниками з вул. Леніна. Їхня задня стіна стала водночас