Вершники на Інгулі

першого набору кавалерійського закладу, коли існувала жорстка економія

електроенергії, палива. У буд. Дроботковських (поруч якого вартовий

охороняв штабеля дров школи) по Училищному пров. (тепер – північна

окраїна Ковалівського парку) лампочка світилася лише в квартирі ад’ютанта

начальника кавзакладу. Темнів плац, на якому Г. Чижов, ідучи з театру з

дівчатами, грав у сніжки. Зимою не вистачало харчів (зокрема цукру),

теплого одягу, взуття, шинелей. У холодних класах курсанти загорталися в

ковдри. Після згаданого від’їзду частини слухачів на фронт, виникли

труднощі із “муштровими кіньми”. Проблему складало те, що направлені до

школи юнаки прибували різночасно. 25 січня 1921 р. заклад відвідав

командир Першої кінної армії С. Будьонний, згодившись із назвою: “15-і

Єлисаветградські курси імені т. Будьонного”. (Жодних ознак комуністичної

скромності не виявляли радянські державні, партійні, військові керівники,

коли йшла мова про своє увічнення в назвах міст, вулиць, закладів, у

пам’ятниках, наслідуючи приклад царів та їх вельмож). Того дня разом з

К. Ворошиловим він виступив у червоноармійському клубі. 8 лютого після

повернення з фронту частини курсантів склад школи зріс до 700 осіб. У

зв’язку з цим класні кімнати колишнього реального училища водночас

почали слугувати ще й спальнями. Юнаки під час занять тут сиділи на

ліжках, а ті, що не мали взуття (поет В. Сосюра, який навчався тоді на