Вершники на Інгулі

“Короткому історичному нарисі Української кінної школи ім. т. Будьонного”

(Зінов’євськ, 1925).

А ось як ці події згадує емігрант, учасник національно-визвольного

руху у районі Холодного Яру, уродженець Знам’янщини Михайло

Дорошенко в книзі “Стежками Холодноярськими” (Філадельфія, 1993):

“Повстанням був охоплений увесь край. Щоб придушити повстання і

втримати в Україні окупаційну владу, червоні комунари призначили

Зінов’євську (Єлисаветградську. – С. Ш.) школу червоних старшин кінноти

на боротьбу з повстанцями, надаючи їм необмежені права в жорстокості й

терорі проти людей в районах, де відбувалося повстання… 1920 р.,

підібравши досить сил, школа червоних старшин… повела наступ на

Красносілля, де повстанська оборона була малувата. Степове село лежало в

рівнині, мов на долоні, а навколо не було ніяких природних об’єктів захисту.

Одного нещасливого ранку люта зграя червоних хижаків – піхота, кіннота,

під дикий грім гармат, в блискавці скорострільного і рушничного вогню

швидко оволоділа нещасливим селом. Повстанська частина відійшла у лісок

Чута, а за ними й багато переляканих селян. У безборонному селі почали

справляти свій кривавий бенкет червоні окупанти. Почувши канонаду,

довідавшись про жорстокі розправи червоних, селяни почали масово втікати

в степ та до лісу Чута, що був біля двох кілометрів. Червоні кіннотники