Вершники на Інгулі

учасники капели спускалися вниз: “Минаємо кавалерійські стайні, зараз коло

214

театру несподівано чуємо “Заповіт”. Десь з темряви вихоплюються тенори,

баси пливуть… Голоси гарні. Певно українців багато поміж кінноти. А може,

під впливом наших концертів розійшлись”.

Нам не трапились згадки про відновлення діяльності червоних

кавалерійських курсів після боїв з григор’ївцями та після остаточного

встановлення радянської влади наприкінці січня 1920 р. Але з того року в

місті на Інгулі для кіннотників відкрито новий радянський навчальний

заклад, історія якого започатковувалася далеко від цього краю. У січні

1920 р. в Таганрозі розпочалася організація Кінної школи червоних

командирів 1-ї Кінної армії, які мали бути пролетарями за походженням.

Офіційний наказ про заснування школи виданий 6 лютого. У березні почали

прибувати на навчання командири й червоногвардійці зі зброєю, а багато і з

кіньми. 1 квітня, після офіційного відкриття закладу, розпочалися заняття

чотирьох ескадронів. Того дня згідно з постановою педагогічного комітету

зарахували “почесними юнаками школи” командира 1-ї Кінної армії

Будьонного та членів її реввійськради Ворошилова і Щаденка. 26 червня

особовий склад відправився на фронт проти частин Врангеля і в бойових діях

у районі сіл Ново-Михайлівки та Єлисаветівки під Бердянськом здобув