Вершники на Інгулі

мешкаючи в еміграції в тогочасному чехословацькому Ужгороді, Садовський

під час першого радянського голоду послав листа до Прилук, розшукуючи

старшого сина та запрошуючи його в Закарпаття. Але Микола-молодший у ті

часи через Кам’янець і Львів потрапив до таборів інтернованих воїнів у

Ченстохові (перед тим для відбору українських акторів там побував і батько)

та Каліші (уродженці Єлисаветграда Ю. Дараган та Новоархангельська

Є. Маланюк тут входили до керівництва літературного часопису “Веселка”,

діяло драматичне товариство ім. М. Садовського, сюди приїздив із лекціями

випускник Олександрійської гімназії П. Феденко). Він знайшов батька в

Ужгороді (зійшовшись тут невдовзі у цивільному шлюбі з Є. Гладиковою), з

яким разом перебереться до Праги. Там вони зустрічалися із С. Русовою,

Є. Чикаленком, В. Винниченком, Д. Антоновичем, який порадив відставному

військовику набути цивільної професії в університеті. Історик пише, що

М. Тобілевич зростом і силою вдався у батька, мав хист до сатири,

листувався з мамою Є. Базилевською. Перед переїздом до Радянської

України М. Садовський прочитав у щойно надрукованій брошурі

В. Винниченка, що ситуація там поліпшується, в той час, як Микола –

молодший звернув увагу на критичні місця автора, не збираючись

повертатися на рідну землю. Корифей театру з УРСР листувався із сином.

ВІЙСЬКО І ТЕАТР В ЙОГО ДОЛІ