Вершники на Інгулі

Східного фронту, а в червні – командиром сотні 2-го кінного полку

ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР. Десь у ті часи його й бачив учасник

національно-визвольних змагань, майбутній в’язень радянських концтаборів

Б. Антоненко-Давидович, чий спогад наведено на початку підрозділу.

Навесні 1920 р. Тобілевич призначається молодшим старшиною 2-го

Галицького кінного полку Галицької армії, влітку – старшиною для зв’язку

при частинах польської армії, восени – молодшим старшиною генерал-

квартирмейстерства Генштабу Армії УНР. Наказом Головної команди Військ

УНР йому присвоюється звання полковника (із сотників). На 18.02.1921 р.

Тобілевич значиться хорунжим, старшим вартовим у списку Генштабу Армії

УНР. У листопаді бере участь в Другому Зимовому поході. Згодом жив у

еміграції в Польщі. Потім осів у Чехословаччині. У фонді Українського

громадського комітету в Празі, який сьогодні зберігається у Центральному

держархіві вищих органів влади України, є копія листа цієї організації

25.09.1922 р. до Міністерства закордонних справ Чехословаччини про

реєстрацію комітетом емігранта М.М. Тобілевича, який служив козаком в

армії УНР. 3-го липня наступного року військовик просить комітет видати

йому документ про освіту для вступу до Чеського університету. У матеріалах

вказаного архіву є дані на студента І – ІІ курсів природничого підвідділу

Українського педінституту ім. М. Драгоманова (1927 – 1929 рр.) та І курсу