Вершники на Інгулі

Галаган, Гегела, Головченко, Глухуватий, Головко, Гопкало, Голенко,

Гореславець, Дик, Запалисвічка, Зарудні, Петрик, Погрібний, Сич та інші

українські козаки (усього – майже тисяча або 99,8 %), то наприкінці ХІХ ст.:

“До 60 відсотків власників – це військові чи спадкоємці військових, це

відставники з колишніх військових поселень, які не залишили Україну після

служби. До 25-ти відсотків власників – це світське російське дворянство… А

серед 15 відсотків, що залишилися, окрім міщан, знаходимо й селян з

українськими прізвищами. У дворянство вони не вийшли, бо їх туди не

пустили. Станову еліту степової України репрезентували росіяни (майже 70

%), євреї (межа осідлості), німці. Не загубилися навіть серби… І майже

відсутні ті, хто боронив цю землю в козацьких полках, хто заселяв її

зимівниками, селами й хуторами… І це при тому, що перепис 1897 року

засвідчив у Єлисаветградському та Олександрійському повітах понад 90

відсотків українського населення”. На підтвердження цьому дослідник навів

перелік найзаможніших поміщиків, серед яких – спадкоємиця штаб-

ротмістра Анненкова, вдови генерал-лейтенанта Кнорринг, гвардії поручиків

Аврамова і Гербель, дружини статського радника Горонович, штаб-ротмістра

Давидова, колоніста Дауенгауер, генерал-лейтенантів Канівальська і Брусова,

16

поручиків Гамерсен і Золотницька, Пишчевичі, Хорвати, Зильберблюм.