Вершники на Інгулі

охарактеризував своїх сучасників брат відомого російського письменника

міський архітектор А. Достоєвський: “Громада міста Єлисаветграда

складалася: а) з військових кавалеристів, які служили в різних полках; б) з

військових, які рахуються за кавалерією і займають різні посади по

письмовій частині; в) з поміщиків, котрі мешкали в Єлисаветграді чи

наїжджали до нього із своїх сіл і садиб; ці останні всі поголівно були

відставними, служили перед цим у місцевих кавалерійських полках; г) із

купців та інших міських обивателів; із цієї останньої категорії 5–6 купецьких

будинків могли бути зараховані й дійсно зараховувались до інтелігенції, усі

ж інші складали сіру масу, яка далеко трималася від громади, і, нарешті,

д) саму найменшу, саму, так би мовити, забиту і водночас забуту частину

суспільства складали цивільні чиновники”. Особливо Андрій Михайлович

відзначав “колорит” найчисельнішої групи городян – “із військових, при

чому військові 2 категорії, тобто – з Поселенської частини, за винятком у

рідких випадках осіб, які займали вищі посади, походили з бурбонів або

кантоністів, які вислужилися. Ці особи в більшій частині випадків дуже

розумні, не пропускали своєї вигоди, але неосвічені і грубі, компанію з ними

водити можна було лише за необхідності! Військові ж першої категорії…

комплектувалися усі недоростками із дворян, тобто дітьми місцевих

поміщиків. Кавалерійських училищ тоді не було ще і в помині”.