Вершники на Інгулі

імператриці, про котру доктор філологічних наук Леонід Куценко в книзі

“Народу самосійні діти… Українська доля Дикого поля” писав: “Цариця

Єлисавета робить наступний, найболючіший для України, крок на шляху її

імперської уніфікації. За наказом Синоду Київському митрополиту від 1748

року в Україні вводиться російська мова викладання, чим фактично

знищується 866 українських шкіл”. Підкреслив дослідник і політико-мілітарну

роль, відведену місту на Інгулі та регіону донькою Петра І і її наступниками,

як “форпосту російської політики та зросійщення Півдня України… зосереддя

штабів дивізій та полків…”. Слідом за політико-казармено-господарською

експансією з півночі пішла хвиля імперсько-мілітарної топонімічної агресії.

На загарбаних козацьких землях у назвах поселень Катерина ІІ увічнила імена

цариці Єлисавети (Єлисаветград) і свого онука, майбутнього імператора

Олександра І (Олександрія); Микола І закарбував “подвиг” полків, які в крові

потопили національно-визвольний рух поляків, у назвах Єлисаветградка,

Новогеоргіївськ, Новий Стародуб, Нова Прага, Новгородка, замінивши ними

місцеві центральноукраїнські топоніми.

Після сторічної колонізації Петербургом межиріччя Інгулу, Сугоклії

та Біанки в аракчеєвському Єлисаветграді не було вищих і середніх

14

навчальних закладів, бібліотек, музеїв, музичних та художніх шкіл. Ось як